Про що я думаю й що почуваю, читаючи лист Тетяни

Людина, якій Всевишній подарували такий талант, як любов, повинен радуватися цьому, тому що теперішня любов усього одна. У ній полягає щастя, радість до життя, ніжність, пещення й переживання. І всі ці почуття дуже приємні, особливо якщо любов взаємна. Але багато випадків, коли любов приводить молодих юнаків і дівчин до смерті, до самопожертви заради любові. Чому це трапляється? Безмовна любов? А як хотілося б, щоб всі люди були щасливими, уміли любити, поважати й цінувати почуття кожної людини!.. Тоді, напевно, не було б перших і другий світовий воєн,

боїв в Афганістані, не було б стількох смертей…

Як хотілося б, щоб кожна людина навчилася любити так, як Тетяна – героїня добутку А. С. Пушкіна “Євгеній Онєгін”. Ця дівчина віддає всю себе заради любові, що підтверджує її лист до Євгенія.

У ньому вона показала, що дуже сильно й чиста душею, тому що не всі вміють висловлювати свої думки й почуття:

Іншої!.. Ні, нікому на світі

Не віддала б серця я!

Те у вышнем призначено раді…

Те воля неба: я твоя.

Тетяна не хоче любити нікого іншого, крім Онєгіна. Вона всією душею поринає у свою любов:

Але так і бути! Долю мою

Відтепер я

тобі вручаю,

Перед тобою сльози ллю,

Твого захисту благаю…

Кожний рядок її листа пронизаний незвичайною ніжністю, що змушує задуматися про те, для чого живе людина, у що він вірить.

Кілька разів я перечитувала цей лист і стільки ж раз почувала біль у душі. “Невже можна так любити?” – задавала я собі питання.

Уяви: я тут одна,

Ніхто мене не розуміє,

Розум мій знемагає,

И мовчачи гинути я повинна.

Ці рядки наповнені тугою й смутком. Дівчина страждає від того, що вона соромиться своєї першої любові й не знаходить поруч із собою людини, якому вона могла б розповісти про свої переживання.

Все життя моя була запорукою

Свиданья вірного з тобою;

Я знаю, ти мені посланий богом,

До труни ти хоронитель мій…

Тетяна наперед пророкує у своєму листі, що ця любов на все життя. Вона зізнається в тім, що все це час, що прожила, шукала людини, якого хотіла полюбити по-справжньому. Їм виявився Євгеній Онєгін. Але всі знають, що сутужніше всього зцілити ту любов, що спалахнула з першого погляду. Саме в такій ситуації виявилася наша Тетяна. Ця мила, добра дівчина навчила мене щирості, тому що вона не приховувала своїх почуттів і не перебільшувала ніколи. Вона писала в листі точно й чітко, залишаючи в кожному рядку шматочок своєї душі.

Спочатку я мовчати хотіла;

Повірте: мого сорому

Ви не довідалися б ніколи,

Коли б надію я мала

Хоч рідко, хоч у тиждень раз,

У селі нашої бачити вас…

Тетяна не вимагала чогось замість своєї любові, їй був приємний образ улюбленого. Вона хотіла бачити його, розмовляти з ним, мріяти про нову зустріч. Звичайно, дівчина сподівалася на те, що Онєгіну вона теж подобається. Її не залишала віра в гарне Майбутнє, що зв’язало б їхнього серця. Вона чекала відповіді на свій лист і бажала почути тільки правду.

Лист Тетяни проникнуло в мою душу, і хочеться жити, сподіватися й любити…

Тетяна! Судити я не буду

Тебе за ті почуття в листі,

Які ти написала

Тому, хто приходить у сні.

Нехай буде йому байдуже

Лист твоє, щирість почуттів!

Хочу, щоб тебе забула

Зовсім неприємний смуток.

Ти страхом своїм завмирала,

Писала всю правду в листі,

Соромилася, але почуттів не приховувала…

За все вдячно тобі!

Спасибі, що ти навчила

Мене поважати й цінувати,

Скажу тобі, Таня: “Спасибі,

Що ти навчила любити!”


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

Про що я думаю й що почуваю, читаючи лист Тетяни