Екологія природи й екологія душі

Природа – наша мати. Цю істину наші пращури знали ще тоді, коли тільки-по навчилися мислити і говорити.

Вивчаючи історію Стародавнього світу, ми ознайомилися з різними віруваннями первісних людей. Всі вони свідчать про те, що людина пов’язує своє народження і життя з природою: рослинами, тваринами, стихіями. Наприклад, тотемізм. Кожне плем’я, яке сповідувало цю релігію та вірило у своє походження від тварини або рослини, було впевнене в тому, що його прародичами були якісь тварини чи птахи. Хоч ми й живемо в епоху науково-технічного прогресу, до цього часу залишаються народи, які зберегли прадавні традиції уподібнюватися предкам-тваринам. Так, у одному індійському поселенні молодим дівчатам у день повноліття підпилюють передні зуби і залишають довгими ікла, щоб вони були схожі на кішку, бо саме її вважають праматір’ю роду. А дівчатам і хлопцям одного із африканських племен вибивають передні зуби. Так вони вшановують засновницю свого роду – антилопу зебу.

Та не лише сліпа віра неосвічених людей є доказом єдності людини і природи. Сучасні вчені науково довели, що характер окремої людини і менталітет цілого народу залежать від кліматичних умов місця проживання. Це також стосується кольору шкіри, зовнішності, будови тіла. Отже, природа дійсно є матір’ю людства, тому так само, як мати віддає дитині частку своєї душі, так і природа

наділила нас своєю. Та людство не зрозуміло і не оцінило такої щедрості. Воно виявилося надміру егоїстичним щодо своєї матері і займає позицію невдячного споживача – здатне лише брати, брати, брати… А матінка-природа жорстоко потерпає від своїх нерозумних дітей. Її легені майже знищені – нещадно вирубуються ліси. Її очі-озера втратили блиск, бо замулилися і перетворилися на смердючі болота. Судини-ріки не несуть бурхливі потоки, щоб напоїти моря, бо джерела захлинулися від бруду. Вона втратила свій дзвінкий мелодійний голос, бо птахи не співають, а ніби плачуть. Серце її розривається від вибухів.

Материнське терпіння велике, але не безмежне. Ось і карає нас матінка-природа за варварське ставлення до неї. Оази життя з’їдає пустеля. Немає чистої водиці, бо не раз ми плювали в криницю. А ось землетрус на вісім балів, а ще цунамі, щоб добре ми знали, як шкодити природі. Вулкани, пожежі, спеки, потопи… Що далі? А краще не буде, якщо людство не змінить свого ставлення до природи.

Тож рятуймо природу, поки не пізно. Лише так ми зможемо врятувати себе. Адже ми не господарі природи, ми – її діти!


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...

Екологія природи й екологія душі

Categories: Твори на вільні теми

Links