ЗОБРАЖЕННЯ ЖИТТЯ ТА ПОБУТУ УКРАЇНЦІВ У НАРОДНІЙ ДРАМІ “ВЕСІЛЛЯ”
ЗОБРАЖЕННЯ ЖИТТЯ ТА ПОБУТУ УКРАЇНЦІВ У НАРОДНІЙ ДРАМІ “ВЕСІЛЛЯ”
ПРИКЛАДИ ПЛАНІВ ТВОРІВ
Варіант 1
1. Українські обряди у їх символічному наповненні.
2. Перебіг українського весілля.
3. Традиційні звичаї сьогодні.
Варіант 2
1. Українське весілля – синтез різноманітних традицій.
2. Творче наповнення української народної драми “Весілля”:
А) ролі всіх учасників весілля;
Б) обрядові дії;
В) пісні та їх роль у народній драмі.
3. Моє ставлення до народних традицій.
ЕПІГРАФИ ДО ТВОРУ
– Ти
Останнє моє кохання…
В такому віці людина
Завжди кохає востаннє.
Ліна Костенко
Берегти вірність – це гідність, пізнати вірність – це честь.
Ебнер-Ешенбах
Бувають вдалі шлюби, але не буває шлюбів ідеальних.
Франсуа де Лярошфуко
ІСТОРИЧНІ ДОВІДКА
Напередодні весілля виготовляли коровай, шишки, лежень, голуби, сови, борони, каракульки, робили гільце і світильник. Бгати коровай в українському селі запрошували непарне число коровайниць-шишкарниць, частіше всього 7, а в російському – парне, частіше – 6. Завжди в суботу відбувався вечір гуляння
Перед вінчанням українська дівчина вдягала більш яскравіший весільний одяг, у якому переважав червоний колір, на відміну від одягу російської дівчини, де панував білий колір. Так, молода з російського села Павлоградського району вдягала білу сорочку, сарафан, віночок з довгою білою фатою, а українська – вишиту сорочку, спідницю, віночок з довгими кольоровими стрічками. Цікавий факт: українській дівчині заплітали одну косу, а російській – дві.
Весільний одяг парубків відмінний лише в тому, що сорочку росіянин одягав “навипуск”, штани були вузькими, а українець сорочку заправляв у широкі штани.
Після весільного частування молодих обдаровують, ділять коровай, наречену посвячують у жінки.
Завжди у дівчини мало бути придане, що складалося з двох частин: худоби та скрині. Щодо першої, то її “виділяв батько дівчини”, а те, що входило до скрині, дівчина мала готувати собі сама або ж разом із матір’ю.
Весільні рушники готувалися молодою. Українські весільні рушники особливо багаті на символіку птахів. На російських весільних рушниках птахи відсутні.
Кожний весільний образ несе в собі смислове і символічне навантаження. Весільні “чини” – це образи, що мають обрядові відзнаки, як в українських, так і в російських селах. “Чинів” на весіллі безліч: свати, свахи, дружки та дружки, світилки, коровайниці, музики, свашки, боярин, весільна матка (в українських селах) та інші.
Усе весілля супроводжувалося великою кількістю пісень. Українські весільні пісні більш мажорні, ніж російські, адже подія переходу дівчини в іншу сім’ю сприймається весело. На російському весіллі сумують, бо дівчина покидає свою родину, ніби вмираючи для своїх рідних. Для українських весільних пісень характерне звучання фальцетного підголоска (за народною термінологією “тоньчика”).
ЦИТАТИ З ТЕКСТІВ
До бору, дружбонько, до бору
Та рубай же сосну здорову.
Та рубай же її на заміт.
Славне наше гіллечко на весь світ.
Гільце-деревце з ялини,
Із червоної калини,
Із хрещатого барвінку,
Із запашного васильку.
(“До бору, дружбонько, до бору”)
А брат сестрицю та й розплітає.
Все рожу споминає.
– Не іди, сестрице молода, замуж,
Ще й рожа процвітає.
– Вже ж мені, брате, рожі не рвати,
Барвінку не щипати.
А запашного та васильочка
В ручках не в’ялити.
А з хрещатого та й барвіночку
Не ходити у віночку.
(“Брат сестрицю розплітає”)
ТЕОРЕТИЧНІ ВІДОМОСТІ
Весільне дійство являло собою величну народну оперу: у ньому завжди були три жіночі хори (дружок, світилок, свах); у деяких місцевостях – один парубоцький. У хорових піснях пояснювався зміст і значення кожного обряду, величалися молодята, їхні батьки та челядники.
Часом між хорами спалахували словесні поєдинки жартівливого характеру. Між весільними обрядами хори співали народні пісні різного змісту – застольні, баладні, любовні, козацькі, жартівливі, танцювальні та ніші, не пов’язані з весіллям. Чоловіки виконували, як правило, розмовні монологи та діалоги.
Мова пісень і розмовних партій багата на символіку, паралелізми, яскраві епітети й порівняння, пестливі слова, персоніфіковані образи предметів природи, тваринного й рослинного світу. Так, молода порівнювалася із зіркою, ягідкою, ластівкою, сонечком; називалася княгинею, царівною, королівною, панночкою. У звернених до неї піснях звучали й радість з приводу поєднання її долі з долею коханого, і смуток за привільним дівоцтвом, біль довічного розлучення з рідними. Молодого величали князем, царенком, королевичем, паном, соколом, ясним місяцем.
Весільні пісні численні. Відомий український етнограф і фольклорист П. Чубинський у 1869-1870-х роках записав 1943 весільні пісні, але в народі їх, звичайно, набагато більше.
Обов’язковими учасниками весілля були також музики – невеликі оркестри, найчастіше з двох інструментів (скрипка, бубон) чи з трьох (скрипка, бубон, кларнет або цимбали). Музики акомпанували хорам, грали до танців, супроводжували весільний поїзд. Весільне дійство поділялося на акти, кількість яких була неоднакова в різних регіонах України.
ПРИКЛАД ТВОРУ
Весілля – визначальна подія життя Кожної людини, ознака початку її дорослого, “справжнього” життя, зростання, змужніння.
Тому цій події приділено так багато уваги в усній народній творчості. Весілля втілює ніби основні віхи життя людині, передаючи їх в театралізованій формі.
Під час весілля відбувається цілий ряд важливих дій: прихід чоловічого гурту по наречену, вихід майбутньої тещі їм назустріч у вивернутому догори вовною кожусі, інсценізація бійки чи словесної суперечки, які відбуваються коло воріт молодої і в хаті, розігрування продажу молодої її братом, якого все-таки доводиться силою відштовхувати молодому, щоб сісти поряд із нареченою. Усі вони символічно і знаково відображають давні процедури купівлі й викрадання нареченої.
Учасники весілля справді грають цю подію. У кожного з них своя, точно встановлена й закріплена традицією роль – молодого й молодої, дружок, бояр, сватів і світилок, батька й матері. При цьому використовуються численні символічні предмети, обрядові аксесуари, без яких не обходиться і сучасне весілля – рушники, стрічки, вінки, весільне гільце й коровай.
Для кожного із персонажів весільної драми, так само, як і для кожного символічного предмета, народ традиційно витворив спеціальний текст, значення його глибоко філософське. Сформувалися також і канони поведінки кожної діючої особи – молодого й молодої, матерів, батьків. Усі вони повинні бути одягнені в найкращий одяг, а молода – у вінок, стрічки й прикраси, молодому ж пришивається квітка.
Хор дівчат обов’язково у піснях висловлює жаль за молодою у зв’язку з її шлюбом. Молода ж повинна плакати під час покривання, а в деяких випадках – тричі скидати очіпок, перш ніж погодитися – його вдягнути. Таким чином, дівчина, навіть якщо вона виходить заміж за коханого, показує своє символічне небажання вступати у шлюб, залишати вільне дівоче життя. Адже очіпок вимагатиме від неї дотримання ще більшої кількості умовностей і приписів.
Наступний розвиток весільного обряду українців – це ніби яскрава ілюстрація усього укладу життя народу. Кожен тут займає своє положення в певній соціально-родинній ієрархії.
Одними із найяскравіших передвесільних обрядів є “Коровай” і “Вільце”. Сенс першого обряду полягає в тому, що в домі нареченого збираються кілька жінок для виготовлення весільного короваю. Випікання важливого у весільному обряді виробу супроводжується ритуальними піснями. Наприклад:
Засвіти, Боже, із раю
Нашому короваю,
Щоб було виднесенько
Краяти дрібнесенько.
Відображають ці пісні й переживання дівчини перед весіллям, причому порівнюється вона із зозулею – символом самотності, страждання. Під час співання жінки також ліплять із борошна шишки та пташок. Коли коровай уже посаджений у піч, жінки приспівують йому, щоб став пишний і красивий:
Ой, піч, піч на стовпах
Да діжу носіть на руках,
Наша пече, наша пече,
Нам спечи коровай грече.
У цей час, коли в домі нареченого випікається коровай, наречена ходить селом і запрошує подруг у дружки. Дружки потім підходять до хати нареченого й проспівують до нього. Дружки з нареченою заходять до хати нареченого вити вильце. Вільце – це вирубана нареченим сосонка, ялинка чи вишенька, яку в хату вносить боярин і втикає в ритуальний хліб. Це деревце прикрашають усі разом вінками з квіток, калини чи з різнобарвних паперових стрічок. Цей звичай зберігається ще в Західній Україні, і тому навіть подорожні бачать, де має гуляти весілля.
Коли молодих везуть до церкви, збирається багато люду, які утворюють так званий весільний поїзд. За молоду її родичі вимагають викуп, ніби назавжди віддаючи П в чужу родину. Слід зауважити, що в давні часи молода невістка виступала в родині чимось на зразок наймички, і їй важко доводилося виборювати свої становище. Тому цей викуп, на мою думку, і є ознакою такого ставлення до дівчини. Вона ніби ритуально віддавалася у підлеглість. Цікаво, що цей звичай зберігається й у наш час, коли більшість весільних звичаїв уже занепала.
Весільний обряд тривав кілька днів. Після вінчання прийнято було пригощати гостей, а молоді через деяких час відправлялися у “комору”, щоб залишитися наодинці. Однак повної самотності їм не давали, оскільки за стіною гуляли гості, а наступного дня вони обов’язково чекали доведення цнотливості нареченої. Загалом культ дівочої чистоти стояв в Україні надзвичайно високо. Чесність і цнотливість дівчини визначали її честь, її гордість. Це ми розуміємо й із багатьох народних пісень, підтвердження цьому знаходимо і в Шевченкових образах “Катерини” та “Наймички”.
Весілля тривало ще три дні, під час яких здійснювалося ще багато обрядів, що встановлювали ієрархічне ставлення молодих до свекра та свекрухи, тещі й тестя. А вже надалі для молодих починалися суворі будні селянського життя, сповнені турбот і праці.
Українське весілля – це справжня енциклопедія народного життя, відображення дбайливого ставлення українців до кожного моменту їхнього існування, до родинних стосунків.
(2 votes, average: 4.50 out of 5)