ЗНО – Календарно-обрядові пісні – Народна лірика

1.1. Календарно-обрядові пісні

Усе життя наших далеких пращурів було тісно пов’язане з календарем.

Одним із найдавніших видів усної поезії народу є календарно-обрядові пісні, які відображали кожен цикл хліборобської праці в різні пори року. У цих піснях дуже часто відтворювався трудовий процес: зображали рухи, які символізують оранку, сівбу, жнива тощо. Усі календарно-обрядові пісні відзначаються ліризмом. Це ніби художнє відображення самого життя в піснях, хороводах, іграх, танках.

Залишки первісної обрядовості згодом були змішані

з християнськими обрядами й пов’язані з церковно-календарними датами християнських свят. Поряд із сезонними хліборобськими святами важливе місце займають сезони весілля та поминання померлих.

До календарно-обрядових пісень належать:

– колядки, щедрівки (зимовий різдвяний цикл);

– веснянки, гаївки, або гагілки (весняний цикл);

Русальні (пов’язані зі святковим циклом колосіння збіжжя та розквіту природи наприкінці весни);

Купальські (переджниварський цикл середини літа);

Жниварські і стодольні (збирання врожаю в кінці літа).

(Стодола – будівля для зберігання снопів,

сіна, полови тощо, а також для молотьби, віяння зерна.)

Пісні різдвяного циклу

Зимове обрядодійство розпочиналося у Святвечір колядками. Колядки – це відтворення міфу про Сотворення Світу і величальні пісні, призначені для кожної конкретної людини: господаря, господині, хлопця, дівчини, дитини. У них досить часто називаються імена тих, кого величають.

Колядки мають здебільшого 10-складовий вірш із дворядковою строфою (5+5) х 2. Іноді він записується як чотиривірш з 5-складовими рядками.

Що ж означає слово коляда? В українців це і сам обряд, і різдвяна пісня, і винагорода за колядування. За твердженням давніх авторів, Коляда – один із язичницьких богів, що символізував початок року. Можливо, від Коляди походить і слово календар (річне коло). У римлян тотожним Коляді був бог Янус, а від нього – назва першого місяця року “януаріс” (січень). Слово коляда є в усіх слов’янських народів із тим же значенням, що і в українців.

У колядках мають місце певні образи:

Ясен місяць – пан господар,

Красне сонце – жона його,

Дрібні зірки – його дітки та ін.

Провідні мотиви колядок:

– кохання як запорука людського щастя;

– одвічне родинне благополуччя;

– уславлення народження Ісуса Христа,

– уславлення хліборобської праці, захисту рідної землі.

Колядки:

“Добрий вечір тобі, пане господарю!”,

“Нова радість стала”,

“Поза лісом, лісом темненьким”,

“Коню мій, коню вороненький”,

“Ой красна, красна в лузі калина” та ін.

Щедрівки – пісні, що виконуються на Щедрий вечір (Новоліття). Але коли Новий рік був перенесений на січень, тоді, мабуть, і відбулося зміщення у часі святкування Новоліття, а обрядові пісні весняного щедрівочного циклу стали співати разом із колядками.

У них звучать щедрі побажання рідним і близьким, а також наявні мотиви весняних господарських робіт, тому що в дохристиянські часи Новий рік святкувався навесні.

Щедрівки:

“Щедрий вечір, а я йду”,

“Щедрик, щедрик, щедрівочка”,

“Щедрівочка щедрувала”,

“Сидить баба на припічку”

“Ой сивая та зозуленька” та ін.

Веснянки

Залежно від місцевості весняні пісні називалися гаївками, гатками, ягілками, яголойками, маївками.

За народними уявленнями, весну приносять птахи. Першими прилітають жайворонки, тому їм присвячено багато веснянок.

Протягом віків сформувався чіткий весняний обряд – закликання весни піснями, хороводами, іграми. Випікається весняне печиво у вигляді жайворонків, голубків, яке діти і розносять по селу, співаючи:

Благослови, мати,

Весну закликати!

Весну закликати,

Зиму проводжати!

Зимочка в возочку,

Літечко в човночку…

У весняних іграх та хороводах імітуються рухи, характерні для трудової діяльності: засівання поля, збирання врожаю, обмолот тощо:

Провідні мотиви веснянок:

– турбота про майбутній добробут;

Заклики та побажання (найчастіше звучать звертання до птахів: гусей, качок, лелек, зозуль, ластівок, – їм ставлять запитання про майбутній урожай, просять принести літнє тепло);

– замовляння врожаю тощо.;

Веснянки:

“Ой весна, весна ;; днем красна”,

“Ой кувала зозуленька”,

“Кривий танець”,

“Подоляночка” та ін.

Русальні пісні

Русальні пісні виконуються під час Зелених свят на початку або в середині травня, у час найбільшого замаювання землі зелами, квітами й травами (Трійця).

Предки українців вірили в русалок, або мавок (нявок), – істот, які оселяються серед рослин у лісах, полях, водах. Вважалося, що ці духи можуть або допомагати, або шкодити людям. Тому від них потрібно було мати обереги – полин або любисток, подекуди – м’яту, лепеху, часник тощо. Не можна в ці дні ходити в жито, купатися в річці, щоб русалки не залоскотали. Слово оберіг означає те, що треба було мати “о березі” (при березі), звідси – оберігати. Пахучі трави – це жертви русалкам і берегиням.

Звичай вносити до хати зілля на Трійцю означає запросини русалок, бо вони живуть у травах і квітах. Це був своєрідний обряд вшанування їх як своїх прародичів. У перший день Трійні русалок “виводять із села”. Дівчата у полі готують обід – поминальну тризну, заквітчують себе вінками і співають.

Русальні пісні:

” У ржі на межі”,

“Ой біжить, біжить мала дівчина”,

“Проведу я русалочки до бору” та ін.

Купальські пісні

Пісні язичницького, купальського змісту; супроводжують розваги молоді під час літнього свята Купайла, що триває всю ніч.

Купайло, за язичницькими віруваннями, – бог шлюбу і земних плодів. У цей день земля має найбільшу силу, яку віддає цілющим травам. До схід сонця треба було збирати трави. Перед початком збирання приносили жертву землі – клали хліб-сіль або монету як плату за щедрість і цілюще зілля.

Хлопці, дівчата, а також удови до цього свята не допускалися. Вважалося, що самотність не повинна існувати: усе має бути в парі.

Купальське дійство складається з багатьох елементів:

– плетіння вінків;

– запалювання вогнища і стрибання через нього;

Прикрашання стрічками й віночками жіночого деревця (Марени, Купали); водіння хороводів навколо неї;

– запалювання колеса;

Спалювання солом’яної чоловічої ляльки Купала;

– ворожіння;

– купання тощо.

Усі ці дії супроводжувалися піснями.

Найнопулярнішими є пісні, що співають і сьогодні, проте в них часто переплутана християнська символіка з рідновірською.

Через християнський вплив їх подекуди стали називати петрівочними (петрівчаними) піснями.

Петрівчані пісні умовно можна поділити на:

– пісні-роздуми про кохання,

– пісні про нещасливу долю сироти,

– пісні про складне життя невістки.

Лейтмотив цього циклу – взаємини молодих.

Головний образ більшості пісень – Петрівочка, дівчина перед заміжжям.

Провідні мотиви купальських пісень:

Мрії дівчат про заміжжя,

– роздуми дівчат про свою долю,

– прощання з вільним життям під батьківською стріхою: восени настає пора весіль.

Ой коли ми Петрівочки (Купайлочки) діждали,

То ми її русу косу заплітали.

Тепер же ми Петрівочку ( Купайлочку) проведемо,

Ми ж її русу косу розплетемо.

Купальські пісні:

“Заплету віночок “,

“Ой вінку, мій вінку”,

“Купайло, купайло” та ін.

Жниварські пісні

Жниварські пісні українців, як і всіх слов’янських народів, відображають урочисту, відповідальну пору в житті хлібороба – збирання врожаю.

Жниварські пісні поділяються на:

– зажинкові, що виконуються до початку роботи,

– жнивні, виконувані під час збирання врожаю,

– обжинкові (дожинкові), що супроводжували свято закінчення жнив.

Жали і співали жнивних пісень переважно жінки.

Пісні звеличували, опоетизовували хліборобську працю, величали господаря, уславлювали женців. Зжатий останній сніп, “останець” (або “дід”) перев’язували червоною смужкою і урочисто, з піснями несли в село. На полі залишали жмуток невижатого збіжжя, прикрашеного стрічками і квітами, що називався Волосовою, або Спасовою, “бородою”, а подекуди – “козою”, “перепілкою”. Колосся зв’язували докупи і заламували донизу на схід сонця, витрушували в зорану серпом землю зерно, клали між стеблин хлібину, дрібок солі, ставили у воду, щоб у господі не переводився хліб, приказували: “Роди, Боже, на всякого долю: бідного і багатого!”.

Закінчивши жнива, женці мали відпочити на стерні, щоб не боліла спина і легко було жати наступного року. При цьому співали: “Ой ниво наша, ниво, Верни нам нашу силу! Ми на тобі жили, Силоньку положили”.

Характерні особливості жниварських пісень:

– важлива роль описів природи;

Використання прийому художнього паралелізму (картини, образи природи служать і своєрідним поетичним зачином, і засобом психологічної характеристики людини);

Зменшено-пестлива лексика; яскраві гіперболи, порівняння;

Загальний ласкавий емоційний тон (нагадують колядки і щедрівки);

Величання поєднується з магічним заклинанням врожаю через побажання того, без чого неможливо життя землероба: здоров’я, добробуту, гаразду в сім’ї, гарного збіжжя (нагадують весільні).

Жниварські пісні:

“Маяло житечко, маяло”,

“Там у полі криниченька” та ін.