Зневажати суд людей не важко, зневажати суд власний – неможливо
Повість О. С. Пушкіна “Постріл” складається з двох частин. У першій частині про що сталася історії розповідає Сільвіо – колишній гусар, центральний герой повісті, а в другій – граф, людина, з якою той вів поєдинок.
Повість “Постріл” з перших рядків занурює читача в атмосферу якоїсь загадковості, “якась таємничість оточувала його долю”, – говорить про головного героя повісті оповідач. Перед нами перший в російській прозі характер “наполеонівського” типу. Це натура, духовно сильна, яка прагне до першості, не надто
По суті, в першій частині Сільвіо пояснює оповідачеві, чому його життя цінне і він не хоче зайвий раз нею нерозумно ризикувати. Але при цьому він розкриває далеко не втішні подробиці свого минулого. Ненависть Сільвіо-гусара носить частково плебейський характер, вона спрямована навіть не на графа як на людину, а на
Друга частина повісті починається з того, що оповідач, що знає історію життя Сильвіо, поселяється в бідній селі N. Життя було нудна. Здавалося, ще трохи і він став би пити. Несподівано стало відомо, що в сільце має приїхати сусід – якийсь граф зі своєю дружиною. Зустрівшись з новими мешканцями, оповідач дізнається, що цей граф і є давній ворог Сільвіо, і отримує тим самим можливість почути до кінця історію поєдинку.
І знову вже інший герой повинен чесно розповісти продовження інтригуючою історії. Пушкін не дає своїм героям можливості перекласти відповідальність за свої думки, вчинки і почуття на уявних ворогів. Сам поет, будучи людиною із загостреним почуттям честі, не дозволяє і персонажам піддатися легкодухість. Граф не повідомляє про себе нічого втішного, він повів себе досить зрозуміло, як і властиво людині, що опинилася перед дулом пістолета досвідченого стрільця. Саме тут він поводиться зрозуміло і в якійсь мірі гідно, без минулого непотрібною бравади з черешнями. Незважаючи на свій відчай, він забороняє принижуватися своїй дружині. У його розповіді не настільки проявляється ставлення до Сільвіо, наскільки домінує опис власних внутрішніх переживань. Він передає лише факти, які для читача виявляються красномовніше будь-яких епітетів. Читач бачить, що в головному герої повісті – в Сильвіо – стався очевидний душевний перелом. Він не відчуває ненависті до графа. Може бути, він і сам став досвідченішим, мудрішим, дізнався життя і ціну їй, а може бути, Пушкін, чужий будь ницості, не представляє іншого розвитку подій, ніж духовне зростання своїх героїв. І граф, і Сильвіо відносяться до продовження двобою набагато серйозніше, ніж за часів гусарської молодості. “Віддаю тебе твоїй совісті”, – говорить Сільвіо графу, впевнений, що той вже не забуде його відповідного пострілу. Насправді, відмовившись від “права” на вбивство, він, насамперед, здобув духовну перемогу над собою, над власною ненавистю і ображеним самолюбством.
Таким чином, можна сказати, що героям дається деякий час для роздумів, для віддання себе справедливому і безкорисливому суду совісті. І те, як цей суд відбився на особистостях героїв, ми бачимо з сюжету повісті.
Пушкін у своїх творах зображує людей часом не настільки примітних соціально (ось Сільвіо – відставний гусар), але надзвичайно багатих духовно, людей з принципами, з моральними цінностями, з уявленнями про мораль і честі. В цілому вони не бездоганні, але що стосується моральних уявлень, у них багато чому можна повчитися. Не забуваючи кодексу дворянської честі і того, яку роль в ньому грали дуелі, Пушкін і тут зумів провести сюжетну лінію повісті так, щоб були порушені не тільки норми сучасної, що проходить моралі, а й вічні моральні категорії – уявлення про честь, цінності життя і совісті.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)