Євген Плужник: власний погляд на навколишній світ

Серед тих, кому судилося “Розстріляне Безсмертя”, постає талановитий поет Євген Плужник. Доля подарувала йому всього 38 років (1898-1936). Тяжко хворий на сухоти, він був заарештований і засланий до концтабору на Соловки, там і помер. Скільки їх, молодих, талановитих, люблячих світ і життя, розтоптав чобіт сталінських інквізицій?! Особливих провин не шукали, варто було лише потрапити у сіті людоловів. З особливою ретельністю полювали на опозиційний талановитий світ мистецтва, на духовну еліту з її життєтворчим духом. Євген Плужник – людина

з вершин незвичайного таланту, тихої вдачі, стриманий, навіть обережний. Тримався незалежно, і цього було досить…

Він не був “ворогом народу”, ворогом радянського ладу. Плужник намагався його зрозуміти, осмислити, “…бачив життя… сотнями ран!..” Його Твори стали вираженням правди й совісті. Хто ще міг так щиро ввірити себе сучасникам? Суди мене судом твоїм суворим, Сучаснику! – Нащадки безсторонні Простять мені і помилки, й вагання… Поет переконаний, що зрозуміють його: І пізній сум, і радість передчасну, – їм промовлятиме моя спокійна щирість.

Отже, саме “спокійна щирість” була

осиовок”його світобачення та світоспри-йміїття, яку не могли пробачити йому, коли у 20-ті роки почалися в Україні су-Дішо-політичні процеси. Читаєш чисті й проникливі рядки поета і розумієш, що світ його душі міститься у душі багатостраждального українського народу:

Ой, упали ж та впали криваві роси На тихеньхї – ихї поля… Мій народе! Темний і босий! Хай с вятиться твоє ім’я! Нражає глибина думок і лочучтів Життєву науку він пізнає у природі: Вчись у природи творчого спокою В дні вер есн еві. Мудро на землі… … Вір і наслідуй. Вічність природи, Всесвіту навіває філософські роздуми провічнісгь і незни-щонність краси: …Я дивлюсы бачу: все навіки Надій осінній лагідній землі… Життєву даль йому відкривали “…пелюстки вуст дитячих”, чиста душа, І знову з с ерці в ідчувак” мир І тихий голос радісних надій.

Отже, прагнення миру і радісні надії були йому так необхіднії Поезія С. Плужника, як і його життя, адресована суспільству. Задля майбутнього суспільства він здатний на самопожертву: Благословенеси, часе мій! О, жорстокий! І весь в крові! – Це нічого, що я, мов гній, – Під посіви твої нові? Ця жертовність життєст зердзкуюча: “Бо ось вірю і зросту колись”. Вийшовши з народних витоків, страждаючи за народ, останнім шматком хліба ділячись Із сусідськими дітьми у голодному 1933-му, Є. Ллужник увійшов у безсмертя, вірячи у торжество добра.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Євген Плужник: власний погляд на навколишній світ

Categories: Нові твори

Links