Зміст мандрівок Івана Флягина (По нарисі Лєскова “Зачарований мандрівник”)
Головної у творчості Н. С. Лєскова є тема особистості, що звільняється від станових уз. Ця тема історично пов’язана з тими соціальними процесами, які відбувалися в Росії після скасування кріпосного права. Особливо важлива для розуміння змісту й руху цієї Теми повість “Зачарований мандрівник”, що ввійшов у цикл повістей про праведників землі росіянці. А. М. Горький писав: “Лєсков письменник, що відкрив праведника в кожному стані, у всіх групах”. Повість “Зачарований мандрівник” цікава саме тим, що її головний герой, “чорноземний
Вихідна точка цих мандрівок кріпосне, двірське положення героя. Лісочків малює тут гірку правду кріпосницьких відносин. Флягин ціною безмірної самовідданості врятував життя
(Тут виникає тема ображеного людського достоїнства.) Але Лєсков на цій темі не дуже наполягає, тому що його цікавить подальше формування особистості героя. Слід зазначити, що на початковому етапі у Флягина немає ніякої опорної крапки (у змісті моралі, самосвідомості, відносини до добра й зла). Його вчинки стихійні, непередбачені, часом безглузді
Невідомо, як він надійде наступного разу: попросить у нагороду за свій подвиг марну гармонь або спробує повіситися. Внутрішня розмитість норм станового життя тут позначається відсутністю моральних і взагалі яких-небудь інших критеріїв щиросердечного життя. Яскравим прикладом такої непередбачуваності, випадковості служить епізод сребенком.
Утікши від свого пана, Флягин попадає до чиновника, у якого служить нянькою. Дружина чиновника втекла з ремонтером, залишивши малолітнє дитя. Флягин доглядає за дівчинкою, привязывается до неї. Але коли з’являється мати дівчинки й просить віддати їй дитя, він, з незрозумілої причини, просто з упертості не хоче віддати дитини ні за гроші, ні по добрій волі. Тільки в останній момент, корячись якомусь інстинкту, Флягин віддає дівчинку матері й біжить від хазяїна-чиновника
Цей учинок не голос, що заговорив, совісті, а чиста випадковість, порив. Саме ця байдужність до добра й зла, відсутність внутрішніх критеріїв і жене мандрівника по життю, по мирі. Але весь зміст мандрівок Флягина полягає в тім, що герой все-таки знаходить ці моральні норми. І для письменника особливо важливо те, як він їх знаходить. Так, у татарському полоні (куди Флягин потрапив по власній дурості й відчайдушності) зароджується в душі героя неусвідомлена ще любов до Батьківщини, до віри, ксвободе.
У міражах і баченнях з’являються перед Іваном Север’яновичем образи православних храмів із золоченими куполами, із протяжливим дзвоном. І прагнення будь-що-будь вирватися з полону опановує ім. Знову ж випадок допомагає героєві звільнитися з ненависного десятилітнього полону: петарди й вертушки, залишені випадково заїжджими місіонерами, рятують йому життя й дають довгоочікуване звільнення. Кульмінацією духовної драми мандрівника стає його зустріч із циганкою Грушею
В іншій людині, у любові й у повазі знайшов мандрівник перші нитки зв’язку з миром, знайшов у високій пристрасті, начисто вільної від егоїстичної винятковості, і свою особистість, високу цінність своєї власної людської індивідуальності. Звідси прямий шлях до іншої любові, до любові до народу, до Батьківщини, більше широкої й всеосяжної. Після смерті Груші, страшного гріха вбивства, Флягин розуміє всю гріховність свого існування й прагне надолужити свою провину перед собою й перед Богом. Знову випадок або провидіння допомагає йому в цьому: він іде на кавказьку війну замість сина двох старих, що врятували його, під ім’ям Петра Сердюкова. На війні Флягин робить подвиг налагоджує переправу через ріку, і здається йому в той момент, коли під градом ворожих куль перепливає він ріку, що невидима й незрима душа Груші розпростерла свої крила, захищаючи його. На війні герой дослужився до дворянського звання
Але таке “підвищення” статусу приносить йому лише неприємності: він не може знайти роботу, посаду, яка б кормила його. І знову скитания: робота дрібним чиновником, служба в театрі. Багато чого виніс “несмертельний” Іван Флягин, перш ніж потрапив у монастир. І отут-те й розкрилася душа Івана Флягина остаточно: нарешті-те зрозумів він своє призначення, нарешті-те знайшов спокій і сенс життя. А зміст цей простий: він у безкорисливому служінні людям, у щирій вірі, у любові Кродине.
У самому кінці оповідання слухачі запитують Флягина, чому той не хоче прийняти старший постриг. На що він охоче відповідає: “Мені за
(1 votes, average: 5.00 out of 5)