Життєві перипетії головного героя повести Н. С. Лєскова “Зачарований мандрівник”
Одним із самих чудових і значних добутків Н. С. Лєскова є повість “Зачарований мандрівник”, у якій автор як щирий художник запам’ятав чудовий тип російського мужика в образі головного героя – Івана Северьянича Фпягина.
Іван Флягин і є той самий “зачарований мандрівник”, що, як і некрасовские мужики, подорожує поодинці по Русі в пошуках правди й простого людського щастя, що – у щиросердечному спокої. І хоча герой повести – звичайний росіянин мужик років п’ятдесяти, письменник наділяє його вигляд богатирськими рисами:
Іван Флягин “багато побачив на своєму столітті” і, витримавши всі випали на його частку труднощів, зумів зберегти щиросердечну доброту, життєлюбство, любов до людей, почуття участі й жалю до всього народу. Герой Лєскова наділений особливою інтуїцією, сприйнятливістю й артистизмом. Як і багато інших билинних героїв,
Під час скитаний Флягин любується красою природи, почуваючи кожне її зміна^-він зачарований нею. На шляху йому зустрічаються різні люди, і кожному він намагається стати корисним, допомогти чим-небудь. З волі долі він сам бере участь у долях інших. Зробивши в молодості тяжкий гріх, після якого гине старий і вбогий чернець, Флягин відправляється в шлях. Спочатку він краде коней для циганів, потім стає нянькою для маленької дівчинки, попадає в полон до татар, а після його повертають поміщикові, що велить його висіктися
Іван стає конэсером у князя, зачаровується циганкою Грушею, закоханою в князя. Іван змушений кинути свою улюблену в ріку по її власному проханню, а потім попадає в солдати замість єдиного сина двох дідків, стає офіцером і георгіївським кавалером, але виходить у відставку й попадає в театр, де чудово грає різні ролі. Однак мирське життя починає обтяжувати його, і він вирішує піти в монастир. Але й тут йому немає спокою – “біс і бісенята” долають героя вдень і вночі.
З кожним разом, з кожною новою життєвою роллю герой стає отзивчивее до чужого горя, його переповняють почуття самопожертви й провини. Він терзається важкими спогадами, совість постійно мучить його душу. Тепер він бачить мета власного життя в стражданні за інші, у допомозі всім нужденної, у чому, на думку Флягина й самого Лєскова, і криється правда життя. “Мені за народ дуже померти хочеться”, – говорить сам герой. Під час своїх мандрівок він зачарований не тільки просторами рідної країни, різноманіттям її яскравої природи, одночасно він зачаровується мрією про Майбутнє Росії й російського народу
Але, всі частіше замислюючись над безжалісними й суворими обставинами людської частки, Іван Флягин остаточно разочаровивается в житті й доходить висновку, що лихам і несправедливості в долі простого російського народу немає кінця й краю. Пройшовши особисто через горна цього життя, відчувши на собі весь її тягар, Іван Флягин не втрачає стійкості, мужності й віри. Він іде
(2 votes, average: 4.50 out of 5)