“Життєві цінності в поезії В. Симоненко та А. Малишка”
Творчість В. Симоненка його побратим по перу А. Малишко назвав криком ХХ століття, який не просто пролунав, а “прогримів золотим салютом, молодим провесняним громом”, який буде відлунювати ще багато десятиліть. Поезії талановитого митця – це крик зганьбленої, зболеної, але нескореної і незламаної душі.
В. Симоненко вважається одним з найвидатніших і найвиразніших представників реалізму в українській літературі і поезії, який разом з поетами-шістдесятниками повернув його дійсну історичну сутність. Народила цього митця “велика
Та попри все В. Симоненко і справді наблизив весну незалежності, і в тому, що Україна її зустріла і увійшла в неї – є і внесок цього талановитого митця. Він і справді став “жорстоким
“Що можу я, коли дрімають люди?
Що можу я, коли заснули ви?”
Поет рано відчув подих смерті – уже в вісімнадцять років, – а в двадцять писав:
“Не докорю ніколи і нікому,
Хіба на себе інколи позлюсь,
Що в двадцять літ з’явилась в серці втома,
Що в тридцять смерті в очі подивлюсь”.
Не менш яскравою є й поезія А. Малишка, який теж, як і В. Симоненко, прагнув відбити у своїх поетичних творах винятковість своєї епохи та її героїку, висвітлити у фактах героїчних діянь співвітчизників заповіти свого роду та гуманність цінностей українців. Його поезію пронизує пафос активної життєвої позиції українця, натхненного прикладом попередніх поколінь. Це цілком відповідало складному духові часу, щирому пориву народу, який завзято будував нове життя, і лукавій ідеї самозречення особистості “в ім’я” світлого майбутнього, яка дозволяла “вождю всіх часів і народів” робити з тієї особистості усе, що заманеться.
У більшості своїх творів А. Малишко зображує звичайну людину, яка більш за все любить свою Батьківщину, свій дім і свою родину:
“Не смійтесь, я теж на бусла схожий
Такою ж любов’ю до отчого дому”.
Поетична творчість А. Малишка і В. Симоненка, життєві цінності, відображені в їх поезіях вважаються неоціненним здобутком української літератури і досі залишаються актуальними.