Ідея унікальності людської особистості в поезії В. Симоненко “Ти знаєш, що ти людина?”

Любов – це життєстверджуюча сила. В ім’я любові здійснювалися найвеличніші подвиги людства. З любов’ю в серці жив і творив Василь Симоненко. Рядки його поезій наскрізь пронизані любов’ю до України, до її народу, до людства й окремої людини.
Василь Симоненко ввійшов у літературу як співець рідної землі, як тонкий і ніжний лірик, як шукач істини і найвищого сенсу буття, як поет-гуманіст. Суть Симоненкової формули гуманізму – в пафосі однієї з найвідоміших його поезій “Ти знаєш, що ти людина?”
Ця лірично-задушевна поезія-звертання

тільки на перший погляд спрямовувалася до окремого сучасника, насправді – то гостра блискавка могутнього “грозового” заряду, що адресувалася цілому суспільству. Адже в той час суспільство жило догматами, що накивувалися зверху, людина була безвідмовним гвинтиком у механічно-знеособленому колективі-автоматі. Вона не повинна була чимось відрізнятися від загальної маси. їй нав’язувалося, що вона одна з мільйонів, і людина повірила…
Середина XX століття позначена тенденцією до індивідуалізму. Вченими було відкрито, що генотип кожного індивіда – неповторний. Василь Симоненко, душа і свідомість

якого й раніше “повставали” проти тенденції знеособлення людини, чутливо зреагував на грандіозні відкриття науки. Як наслідок цієї реакції з’явився вірш “Ти знаєш, що ти людина?”, в якому проголошується ідея унікальності людської особистості.
Цією поезією Симоненко прагнув збудити людину, вивести її із знеособленого суспільства, нагадати їй про її неповторність, індивідуальність, змусити озирнутися навкруги, відчути смак життя, життя, що кожного дня стає на день менше. Поет своїм віршем звертається до всього людства взагалі і до кожної людини окремо, він ніби зазирає в ті “єдині” очі і промовляє так, що слова відбиваються у душі:
Ти знаєш, що ти людина?
Ти знаєш про це чи ні?
Усмішка твоя – єдина,
Мука твоя – єдина,
Очі твої – одні.
Поет нагадує про швидкоплинність життя: “Більше тебе не буде”, і закликає не розмінювати життя на дрібниці, спішити жити і спішити кохати. Симоненко прагне довести людині, що все навкруги для неї – “озера, гаї, степи”. А головне – це те, що ніде на великій Землі немає двох однакових людей, що людина ніколи не повториться у своїй індивідуальності.
Василь Симоненко своєю поезією закликає нас щодня стверджувати, що ми люди. Так будьмо ж гідними цього!


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Ідея унікальності людської особистості в поезії В. Симоненко “Ти знаєш, що ти людина?”

Categories: Твори з літератури

Links