Західноєвропейське мистецтво другої половини 19 століття

В 60-і роки 19 століття хромолітографія дозволяє вже створювати барвисті плакати. Ця можливість відразу залучає багатьох живописців, з’являються плакати художніх виставок. Однак справжній плакатний стиль вдається знайти не відразу. Він зароджується й досягає свого розквіту в Парижі, на Монмартре, у кварталі художньої богеми, нічних кабачків, цирку й вар’єте, апаші й марнотратників життя. Автори цих кольорових літографій, що сповіщають про появу нової кафешантанної зірки, про нову мелодраму, про нові парфуми, – Шере, Леандр, Стейнлен,

Боннар і Тулуз-Лотрек. Жуль Шере, засновник мистецтва афіші, уперше почав друкувати більші аркуші з декількох каменів, зіставляючи відкриті чорні плями різних квітів, часто містячи їх у чорний контур, увесь час піклуючись про ритмічність і виразність композиції. Саме йому найбільше зобов’язаний Тулуз-Лотрек.

Творчість Тулуз-Лотрека у відомій мері завершує шлях європейської літографії 19 століття, і може бути порівнянне за своїм значенням (і для історії цієї техніки, і, можливо, для всієї нової європейської гравюри) лише з мистецтвом Домье. Як і Домье, Тулуз-Лотрек був фанатиком літографії (він працював

між 1892 і 1900 роками й зробив за цей час біля чотирьохсот аркушів), як і Домье, він мав рідку зорову пам’ять, як і Домье, Лотрек змінив сам принцип європейської гравюри

Звертання Тулуз-Лотрека до графіки й зокрема до плаката (їм створено близько 30 плакатів) закономірно: тяга до монументализации образи, вільний малюнок, стрімкі ритми, динаміка й ассиметрия композиції, контрастні сполучення локальних колірних плям – все це породжувало особливу експресію форм, яким ставало тісно в рамках станкового мистецтва

Тулуз-Лотрек майстерно створює помітний, що добре запам’ятовується образ, уміє вибрати яскравий момент, підкреслити позу. Реальна форма в його плакатах підкоряється диктату ефектної, елегантної арабески, сюжет лаконічний, часом зухвало зухвалий, кольори вже видали бъет яскравою плямою

Лотрек користується переважно двома елементами літографії: гострою лінією й інтенсивною плямою. У його добутках ці елементи завжди гармонійно з’єднуються в інтересах виразності аркуша. Він змушує глядача бути максимально активним у сприйнятті гравюри, віддає перевагу фрагменту цілому, а гротеск – спокійному оповіданню. Деформації Тулуз-Лотрека підкоряються законам дієвості аркуша: він завжди дуже далекий від карикатури, як би він не спотворював риси або обсяги, як би не перебільшував зовнішність. Його портрети – завжди символи, майже знаки моделі, а не глузування над нею. Його деформації випливають із умов діяльності й характерів його персонажів: монмартрские “зірки”, головні герої його афіш, щоб не померкнути в очах вимогливої й пересиченої публіки і якось виділитися серед своїх побратимів змушені були прибігати до різних хитрувань. Звідси экставагантность їхньої манери виконання, вигляду, гриму, зачісок, туалетів, які повинні були урізатися на згадку глядачів. Кожний намагався получше видумати собі амплуа або “маску”. Зорові враження від усього цього багато чого підказали Лотреку. Так само він навчився витягати багатий декоративний ефект зіставлення модного яскраво-рудого фарбування волосся з холодними блакитнуватими, сірими, зеленими тонами із чорною плямою

Вивчення змін форм і чорт особи під впливом штучного висвітлення й розташування джерела світла знизу або збоку відкрило художникові, що ця деформація, що відбувається в дійсності, вигляду може бути відтворена з метою розкриття явища характерного, виявляючи несподівані й невиявлені в повсякденній обстановці якості вигляду. У такий спосіб штучна “характерність” і “гротескність” ряду його персонажів, відпрацьована багато в чому ними самими, збіглася з тим, що шукав Лотрек, і допомогла йому знайти особливо виразні засоби індивідуальної характеристики

У художника завжди домінує чисто зорове сприйняття: він сам глядач, глядачі його персонажі або ж вони – об’єкт видовища. У його Творчості підкреслено відсутній момент моральної й эстетической оцінки: все заслуговує зображення, важливо лише виявити гостроту сприйняття, гротескність зіставлення, різноманіття форм. Тому так частий у плакатах Тулуз-Лотрека момент протиставлення, з’єднання протилежного. Це зіставлення будується те пластично, те сюжетно, те композиційно, те характерологически. Світлим силуетам протипоставлені темні, але так, що це порушує перспективу, фігурі статичної – динамічна, плавним і згладженою рисами особи – дрібні й гострі. Образи Лотрека не двоїсті, але двозначні (вони не протилежні, а як би “обертаються” те одним, те іншим). Вони не знають розходження загального й приватного, зовнішнього й внутрішнього, головного й другорядного. Замість зовнішнього й внутрішнього – лицьове й оборотне. Поділ на лицьове й оборотне й у свою чергу ототожнення цих категорій характерно й для колірних співвідношень у Тулуз-Лотрека: ці співвідношення не є співвідношеннями додаткових тонів; кожні кольори перебуває в “зворотному” відношенні не з одним, а з безліччю інших і в той же час поєднується з ними по подібності. Моменти подібності при подібному протиставленні неодмінно є й у позах, і в контурах, і в профілях. У такім сприйнятті всього навколишнього, як одночасно схожого й несхожого, є щось від принципу циркової клоунади, настільки близької художникові й елементами гротеску, і торжеством чисто зовнішньої характерності

Персонажі Тулуз-Лотрека завжди схоплені в певний, гострий і короткий момент: саме попереднє вироблення портретної формули дозволяє обмежуватися лише мінімальним. У такий спосіб миттєвість спостереження, короткочасність стану моделі й сама манера літографії одержують повну єдність у кожному його плакаті: вони не вимагають зосередженості й тривалості сприйняття, вони скороминущі й расчитани на короткочасне сприйняття на ходу, але в той же час відрізняються особливою складністю й витонченістю композиції. І в цьому немає ніякого протиріччя. Вони мають як би кілька планів, і від глядача залежить, на якому з них зупинитися у своєму сприйнятті. Плакати Лотрека відразу ж вражають майже довільною грою масштабів, утрируванням просторового елемента. Він працює яскравими локальними колірними плямами й при цьому посилено підкреслює перспективні скорочення, отчого в кожній його афіші як би борються просторові й аплікаційні початки. Але провідним формуючим елементом завжди виявляється лінія, що визначає граничну виразність контурів, причому художник дуже тонко використає співзвуччя цих контурів, ліній, силуетів

У кожній з його афіш вражає композиція, де ритмічні протиставлення й лінійні повтори чергуються так, що в аркуші не виявляється ні однієї другорядної деталі. З метою посилення динамічного початку Тулуз-Лотрек уводить у свої аркуші деякі принципи японського естампа: підкреслену ассиметрию, любов до профільних форм, виделенность фрагмента


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 4.50 out of 5)

Західноєвропейське мистецтво другої половини 19 століття