Концепції постмодернізму закордонній літературі другої половини ХХ століття

Як визначення сучасного етапу в розвитку філософії, мистецтва й науки використається термін “постмодернізм”, що поєднує все різноманіття проявів культурної діяльності людини, що живе в другій половині ХХ століття. Уже кілька десятиліть ведуться бурхливі дискусії про цей феномен. І хоча деякі вчені затверджують, що постмодернізм закінчився, і ми живемо в новій культурній епосі, постмодернізм залишається відносно вивченим явищем, подання про яке постійно уточнюються. Серед учених, що досліджують феномен постмодернізму, часто відсутнє

єдність думок. Єдиним безперечним досягненням наукової полеміки є спонтанно виникаюча реакція людей, які здригаються при слові “постмодернізм”. М. Н. Липовецкий дотепно зауважує, що “постмодернізм придуманий критиками для власного задоволення й зникне, як тільки вони, критики, домовляться про те, що ж все-таки мається на увазі”.

Зміст терміна “постмодернізм”.

Постмодернізм – це похідне від поняття “постмодерн”, що виникло в той час, коли самого явища ще не існувало – уперше термін був ужитий Р. Паннвицем у книзі “Криза європейської культури” (1917) як визначення епохи, що характеризується

відчуттям завершенности цілого етапу культурно-історичного розвитку й початку еволюційної кризи

Термін “постмодернізм” був уведений у культурний зворот в 1920 – 30-і рр. як позначення літератури, що йде на зміну модернізму. Термін не прижився й широкого поширення в першій третині сторіччя не одержав, будучи замінним синонімами “ультрамодернізм” або “сверхмодернизм”. Тільки в роботах структуралістів 1960-х рр., які стали розглядати постмодерн як особлива парадигма й эпистеми, постмодернізм знайшов риси ідейної програми. Сучасне трактування постмодернізму відрізняється багатозначністю. И. С. Скоропанова виділяє наступні функції терміна “постмодернізм”, що служить для позначення:

1) нового періоду в розвитку культури;

2) стилю постнеклассического наукового мислення;

3) нового художнього стилю, характерного для різних видів сучасного мистецтва;

4) нового художнього напрямку (в архітектурі, живописі, літературі й т. д.);

5) художественно-эстетической системи, що зложилася в другій половині ХХ в.;

6) теоретичної рефлексії на ці явища (у філософії, естетиці)

Термін “постмодернізм” дотепер устоявся не остаточно й застосовується в естетиці й літературній критиці паралельно з дублюючими термінами “постструктурализм”, “поставангардизм”, “трансавангард”, “мистецтво деконструкции” і іншими

Найбільш точним і всеосяжним з існуючих на сьогоднішній день представляється визначення постмодернізму, дане И. П. Ільїним в енциклопедичному словнику “Закордонне літературознавство”: “багатозначний і динамічно рухливий залежно від історичного, соціального й національного контексту комплекс філософських, эпистемологических, науково-теоретичних і эмоционально-эстетических подань”, “характеристика певного менталітету, специфічного способу світосприймання, світовідчування й оцінки як пізнавальних можливостей людини, так і його ролі й місця в навколишньому світі”. Інакше кажучи, постмодернізм – це тип культурної свідомості, що зложився в другій половині ХХ століття

На думку американського теоретика Ф. Джеймисона, поява постмодернізму можна датувати із часів післявоєнного буму в США (з кінця 1940-х – початку 1950-х рр.), а у Франції – із установлення П’ятої республіки (1958 р.). Але постмодернізм являє собою мультинациональное явище: американський теоретик Хаг Д. Сильверман затверджує, що “у постмодернізму немає батьківщини”. Сьогодні ситуацію постмодернізму переживають культури різних країн, а самою постмодерністською країною, на думку Жака Деррида, є Японія

Постмодернізм виникає як реакція на нову історичну реальність, що зложилася у світі після другої світової війни. Серед об’єктивних передумов формування постмодернізму можна виділити три основних фактори:

1) зросла вичерпаність управлінського потенціалу держави у формуванні умов безпечного існування. Постмодернізм з’явився провідником нового постіндустріального суспільства, що поміняє традиційне буржуазне. У постіндустріальному суспільстві відбулася зміна ціннісної парадигми: звичні економічні й політичні цінності – влада, гроші, виробництво – стали піддаватися деконструкции. У новому суспільстві єдиною цінністю стає інформація;

2) зростаюча антигуманність процесів технологічного спілкування, що вихолощують серце й душу із процесів комунікації;

3) активне включення в життя суспільства нових соціальних груп, які раніше були аутсайдерами, таких як феміністського й екологічного руху

Ж. Ф. Лиотар у роботі “Стан постмодерна” (1979), у назві якої, до речі, уперше був присутній термін постмодерн, відзначав, що закономірним плодом раціоналістичного індустріального процесу стали тоталітаризм, протистояння півночі й півдня й Аушвиц. Після Аушвица (Освенцима) в історії людства починається нова епоха, що вимагає нових принципів художнього вираження, які й були знайдені в мистецтві постмодернізму

Співвідношення модернізму й постмодернізму

Визначити зміст поняття “постмодернізм” представляється можливим через співвідношення з модернізмом. Модернізм у сучасній науці розуміється як тип культурної свідомості, що реалізується в художній практиці символізму, експресіонізму й акмеизма. У соціально-історичному контексті під модернізмом мається на увазі період у розвитку культури з кінця ХIХ до середини ХХ століття, тобто від імпресіонізму до нового роману й театру абсурду. Нижньою хронологічною границею модернізму є “реалістична”, або позитивістська, культура ХХ століття, верхньої – постмодернізм.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Концепції постмодернізму закордонній літературі другої половини ХХ століття

Categories: Нові твори

Links