Некрасов найбільший поет другої половини XIX століття

Некрасов вніс великий вклад у розвиток всієї російської культури й суспільної думки, будучи редактором двох кращих демократичних журналів XIX в.- “Сучасника” і “Вітчизняних записок”. Потрібно було мати неабияку мужність, блискучими організаторськими здатностями, талантом справжнього журналіста, почуттям високої громадянської відповідальності, щоб у небачено тяжких умовах підтримувати існування журналів, без яких діяльність багатьох видатних представників російської літератури й критики не могла б виявитися досить повно й

широко.

Ранні вірші Некрасова в цілому носили наслідувальний характер. Його перший збірник “Мрії й звуки” (840) був невдалим. Бєлінський відзначив у ньому лише “загальні місця, гладкі віршики” і додав: “Посередність у віршах нестерпна”. Стиснуті матеріальні умови змусили молодого Некрасова зайнятися літературною поденщиною. Він працює в різних жанрах, не гребує навіть писати віршовані оголошення, складає куплети, водевілі, газетні замітки… Однак талант Некрасова пробивався навіть і в таких його добутках, які він писав тільки з думкою озаработке.

У загальній еволюції некрасовского творчості

відоме місце належить драматургії. Некрасов писав переважно популярні в 40-х роках водевілі. У кращі з них помітна соціальна проблематика (“Актор”, “Петербурзький лихвар” і особливо “Осіння нудьга”, написана наприкінці 40-х років). Заняття драматургією допомогли Некрасову в його наступній творчості. Багато хто його зрілі вірші й поеми виконані драматизму. Немаловажне значення мало для Некрасова й гарне володіння технікою водевільних куплетів, що відбилося не тільки в ранніх гумористичних віршах, але й у його пізнішій сатиричній поемі “Сучасники” (1875). Поряд із драматургією першої половини 40-х років багато уваги Некрасов приділяв і прозаїчним жанрам. У його ранніх добутках поряд з відвертої подражательностью, пихатими фразами, описами полум’яних страстей і неземних переживань зустрічаються щирі нотки, епізоди, що свідчать про гарне знайомство автора з життям петербурзької бідноти, відчуваються, говорячи словами самого Некрасова, “ознаки дійсності” (“Без звістки зниклий пиита”, “Карета”, “Лихвар” і ін.). Найбільш великий прозаїчний Твір Некрасова раннього періоду – незакінчений роман “Ж и з н ь і пригоди Тихона Очеретів а” (843-848). Роман цей створювався в традиціях “натуральної школи”. Судячи із глав, що дошли до нас, автора залучали не мелодраматичні ситуації й романтичні ефекти. Вірність правді життя дозволила Некрасову створити ряд цікавих образів, сцев. Він задумав показати формування демократичного світогляду в одного з типових різночинців, що потрапили, як і сам автор, у Петербург і змушених вести там злидарське життя. Якби молодий письменник довів роботу до кінця, це був би один з перших у російській літературі соціальних романів. В автобіографічних замітках Некрасов відзначав, що “поворот до правди” у його творчості відбувся “почасти від писання прозою”.

У нових некрасовских віршах,, що з’явилися після невдалого збірника “Мрії й звуки”, помітно поступове звертання поета до “низкою”, повсякденної дійсності (“Провінційний піддячий у Петербурзі”, 840; “Балакун”, 843; “Новини”, 845). По жанрі це віршовані фейлетони, у них багато уваги приділялося дрібним міським новинам, святам, вуличним враженням і т. д. Але поступово поезія Некрасова стає більше зрілої й цілеспрямованою. Так, вірш “Чиновник”, написане в традиціях “натуральної школи”, є своєрідним фізіологічним нарисом. Це докладне оповідання про звички, вдачі, звичаї “середнього” представника петербурзького чиновництва – підлабузника, хабарника, лицеміра. І Бєлінський, так суворо отозвавшийся про перший збірник Некрасова, тепер відзначав в “Чиновнику” “вірність і дельность” думки поета, що виявилася у відтворенні одного з “самих типових осіб Петербурга…”. У цьому напрямку розвивалася й наступна творчість Некрасов-реаліста

Дотепер неясними залишаються причини, по яких Шевченко у своєму Щоденнику (запис від квітня 1858 р.) різко негативно відгукнувся про поезію Некрасова. На думку одних дослідників, а Шевченко неприємне враження зробила поема “Тиша”, що відбилися ліберальні помилки Некрасова (прославляння Олександра II). Інші (наприклад, Ф. Я. Прийма) уважають, про Шевченко критикував не стільки політичні, скільки эстетические позиції Некрасова. Запис Шевченко, настільки очевидно несправедлива, не знайшла ще досить переконливого тлумачення. Об’єктивно ж саме Некрасов і Шевченко поклали початок новому періоду в історії росіянці й української літератур. Давно вже відзначене типологічна подібність їхніх творчих устремлінь: оспівування творчої сили праці, проникливе зображення народного життя, створення чудових образів жінки-трудівниці, органічний зв’язок з фольклором і т. д.

З українських письменників найбільш постійні творчі зв’язки в Некрасова були з Марко Вовчок, що активно співробітничала в журналах “Сучасник” і “Вітчизняні записки”, що виходили під його редакцією

Ще при житті Некрасова з’явилися переклади його віршів на українську мову. Одним з найбільш активних пропагандистів його поезії на Україні був М. Старицький. Ряд віршів Некрасова перевів Франко (“Батьківщина”, “У селі”, “Княгиня Трубецька” і ін.). Деякі мотиви й образи некрасовской поезії знайшли творче відбиття в його власній ліриці. Життєдайні традиції Некрасова зміцнювали реалістичні позиції літератури, підсилювали її цивільне звучання й гуманістичний пафос, сприяли зближенню культури народів

Друга половина 40-х років – час, коли відбувається становлення реалізму Некрасова, зародження й розвиток революційно-демократичних мотивів у його поезії. Початок нового періоду у своєму творчому розвитку Некрасов зв’язував з ім’ям Бєлінського. Поет згадував: “Я зблизився з Бєлінським. Прийнявся небагато за вірші. Приношу до нього близько 844 р. вірш “Батьківщина”, написано був тільки початок. Бєлінський прийшов у захват, йому сподобалися задатки заперечення й взагалі зародження слів і думок, які одержали свій розвиток у подальших моїх віршах. Він переконував продовжувати”.

Некрасов не випадково виділив “Батьківщину” як добуток, найбільш характерне для його поезії середини 40-х років. Ідейний зміст вірша виходив далеко за межі автобіографічних спогадів. У ньому воєдино зливаються гнівне викриття кріпосника-поміщика, глибоке співчуття його жертвам і оповідання про формування демократичного світогляду ліричного героя, що порвав з миром кріпосництва й насильства. В “Батьківщині” чітко виражені ті мотиви, які потім більш докладно й глибоко будуть розроблені в багатьох інших його віршах

Найбільш очевидною ознакою зрілості поетичного таланта Некрасова стала розробка в його лірику Теми народу. У його ранній творчості цій темі не було приділено скільки-небудь видного місця. Тепер же він пише ряд віршів, прямо присвячених положенню російського селянства (“Городник”, “Псове полювання”, 1846, і ін.) На противагу реакційної теорії “офіційних народностей”, що виправдує вікове гноблення народу, у боротьбі з поглядами слов’янофілів, що ідеалізували народну смиренність і покірність, Некрасов, подібно Бєлінському й Герценові, не приховуючи суворої правди, прагне розбудити самосвідомість народу. Із глибоким співчуттям писав він про трагічну долю кріпосних селянок, засуджених на моральну загибель (“У дорозі”, 1845). Користуючись прийомом контрасту, поет з болем і жалем відтворить звичайний шлях, яким призначено пройти героїні його вірша ” Трійка ” (1846).


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Некрасов найбільший поет другої половини XIX століття

Categories: Нові твори

Links