Записки мисливця: Бежін луг
Розповідь починається описом чудового літнього ранку. Автор полює в лісах. Настріляв дичини, він до вечора вирішує повертатися додому, але в наступила темряві втрачає дорогу і виходить до Бежина лузі, де вбачає багаття, а навколо нього селянських дітей, які прийшли в нічний. г Виганяти перед вечором і приганяти на ранковій зорі табун – велике свято для селянських хлопчиків г. Автор пояснює де-тям, звідки він, і сідає до багаття. Слід опис ночі, тієї особливої атмосфери таємничості, яка опускається на все в подібний час. Всього хлопчиків п’ятеро:
Автор докладно описує зовнішність і особливості одягу всіх хлопчиків, і в цих деталях чітко проглядається різниця їхніх характерів. Хлопчики варять у казанку картоплю. Автор прикидається сплячим, і розмова біля багаття поновлюється. З’ясовується, що предметом обговорення є нечиста сила та історії, з нею пов’язані. Іллюша розповідає історію про те, як вони з приятелями нібито бачили будинкового на паперовій фабриці. Костя розповідає про слобідському тесляр (інші хлопчики його добре знають),
Зробивши кілька кроків до неї, він опам’ятався і перехрестився. Тоді русалка перестала сміятися і заплакала. На питання тесляра про при-не сліз, вона відповіла, що краще б він жив з нею до кінця днів у г веселощів г, тепер же він перехрестився, і це стало неможливо. Тому вона плаче і убивається. Однак тепер і йому судилося до кінця днів засмучуватися. З тих пір тесля Гаврило не сміється і навіть не посміхається. Інші діти жваво реагують на оповідання, обговорюють, чи є в цій місцевості русалки, Федя, як найстарший, висловлює скепсис з приводу розповідаються історій. Однак Іллюша розповідає іншу бувальщина – про людину, що потонуло в місцевому ставку (мілину посередині ставка нібито позначає саме те місце, де він потонув). Місцевий прикажчик послав псаря Ермилу на пошту, той по дорозі з пошти забрів у шинок, випив і повертався вже вночі. Проїжджаючи повз ставок, побачив, що на мілині стоїть баранчик, білий і кучерявий.
Незважаючи на дивну реакцію коня, Єрмил вирішує взяти його з собою. По дорозі Єрмил зауважує, що баран дивиться йому прямо в очі. Йому стає моторошно і, щоб заспокоїтися, він приймається гладити баранчика і говорити г Баранець, Баранець г. А баран у відповідь зуби вишкірив і теж каже: г Баранець, Баранець г. У цей момент собаки схоплюються і біжать кудись. Діти лякаються, але з’ясовується, що це просто коні чогось злякалися – чи то нічного птаха, чи то вовка. Через кілька хвилин все заспокоюється. Діти починають говорити про вовків, про перевертнів, потім розмова переходить на небіжчиків. Розповідають про те, що в одному з навколишніх сіл з’являвся покійний пан і щось шукав на землі, а коли його запитали, то відповів, що шукає розрив траву. Іллюша розповідає, що на батьківську суботу на паперті можна побачити тих, кому судилося померти в цьому році. Згадує про якусь бабі Уляні, яка бачила на паперті одного хлопчика, який помер минулого року, і себе саму. На заперечення, що бабця Уляна ще жива, Ілиоша відповідає, що рік ще не закінчився. Далі розмова заходить про кінець світу (сонячне затемнення), колишньому не так давно.
Селяни, що були свідками цього явища, перелякалися, вирішили, що г Тришка прийде г. На питання про те, хто такий Тришка, Іллюша починає пояснювати, що це така людина, яка прийде, коли настануть останні часи, що він буде спокушати народ християнський і що з ним не можна буде нічого вдіяти – ні в острог посадити, ні в ланцюзі закувати, ні вбити, тому що він усім зможе очі відвести. У селі багато хто очікував, що саме під час сонячного затемнення Тришка і заявиться.
Навіть вибігли на вулицю і в поле і стали чекати. Один з жителів, бондарі, пожартував над ними – надів на голову порожній глек і налякав всіх. Над річкою кричить чапля, діти жваво реагують на це, Павлуша зауважує, що це, можливо, душа Акіма-лісника скаржиться на кривдників (лісника в минулому році втопили грабіжники). Між дітьми виникає суперечка про нечисту силу, що водиться в болоті, про жаб, лісовиків та іншої нечисті. Коли виникає необхідність йти по воду, пригадуються розповіді про водяників, які затягують у водні потоки людей, діти згадують Килину-дурочку, яка нібито з глузду з’їхала саме після того, як її поцупив на дно водяний н там г зіпсував г.
Потім згадують про хлопчика Васі, який теж потонув, і мати якої передчувала його загибель від води. Повернувшись від річки Павло повідомляє, що чув на березі голос Васі, який кликав його до себе. Діти слухають звуки ночі, крики птахів. Слід опис зоряного неба, нічного лісу, потім – картина настання ранку. Автор встає і йде від багаття. У тому ж році (автор про це дізнається пізніше) одного з хлопчиків (Павла) не стала, по він не потонув, а забився, впавши з коня.
(2 votes, average: 3.50 out of 5)