“Зайві люди” у романі І. С. Тургенєва “Батьки й діти”

1. Традиція зображення “зайвих людей”. 2. Трагедія Базарова. 3. Відносини з Аркадієм. Проблема “зайвої людини” не раз піднімалася на сторінках добутків багатьох відомих російських письменників XІX століття. Авторів цікавило, що служить поштовхом до появи такої катеГореї людей, куди входять і Онєгін з “Євгенія Онєгіна” О. С. Пушкіна, і Печорин з “Героя нашого часу” М. Ю. Лєрмонтова, і Базарів з “Батьки й діти” І. С. Тургенєв. Що виділяє цих виняткових людей із загальної маси, і як вони можуть адаптуватися в далекій для себе

навколишньому середовищу?

У цілому всі письменники сходяться на думці, що сам час відповідально за появу подібних одинаків, які привносять у його плин щось нове, змушують звичайних людей зупиниться й задуматися про своє призначення в житті. Проповідуючи які-небудь екстравагантні ідеї, незрозумілі звичайному обивателеві, ці люди не можуть знайти себе, якось визначитися в цьому світі. Вони, по суті своєї, не “зайві”, а просто заблудлі в часі Можливо, народися Печорин трохи раніше, коли серед передової дворянської молоді ще допускалися волелюбні думки й божевільні вчинки, або Базарів трохи пізніше,

коли матеріалістів у країні стало настільки багато, що вони навіть захопили владу, ці люди напевно знайшли б собі застосування.

У результаті ж так званим “зайвим людям” призначено проживати свої дні в атмосфері нерозуміння й відторгнення. Суспільство, яке б воно не було справедлив і розумне, відразу виділяє тих, хто не тільки не може знайти собі прийнятне заняття, але й свисока ставиться до навколишньої, не терпить подібного до себе відносини. Неможливість направити свою невгамовну енергію в потрібне русло, змушує Онєгіних, Печориних, Базарових робити жорстокі вчинки: дуель Євгенія Онєгіна або справа з контрабандистами Печорина.

Ці люди настільки акцентовані на власній персоні, що зовсім не зауважують оточуючих людей, з їхніми почуттями й проблемами. Перебуваючи в розладі із самим собою, “зайва людина” намагається замінити щиросердечну порожнечу якими-небудь зовнішніми подіями й подіями, розвіяти нудьгу, що нерідко обертається теперішнім нещастям для тих, хто їх оточується Євгеній Базарів, напевно, у меншому ступені, ніж Онєгін або Печорин, ставиться до катеГореї “зайвих людей”, однак і він не може самореалізуватися в цьому житті. Він боїться замислюватися про майбутнє, оскільки не бачить себе в ньому: “Та й, крім того, що за полювання говорити й думати про майбутнєє, що большею частиною не від нас залежить?

Вийде випадок що-небудь зробити – прекрасно, а не вийде – принаймні, тим будеш задоволений, що заздалегідь дарма не бовтав”. Ця людина добре розбирається в природничих науках і медицині, підвищує свій професійний рівень, проводячи різні досвіди й пробуючи все відчути “власноручно”, однак він не знає, для чого все це робить, оскільки в нього немає ніяких життєвих планів і завдань Базарів живе одним удень, що позбавляє сенсу навіть його наукові заняття. Дотримуючись ідей нігілізму, відкидаючи все старе, він проте навіть не має подання, що згодом утвориться на розчищеному місці, сподіваючись на прояв волі інших людей.

Природно, наукові досвіди незабаром набридають Базарову, оскільки діяльність, позбавлена мети, швидко сходить на немає. Повернувшись додому до батьків, Євгеній перестає займатися дослідженнями й упадає в глибоку депресію. Однак будучи від природи людиною діяльним, вона не може просто сидіти будинку, віддаючись сум Базарів начитає допомагати своєму батькові в медичній практиці.

Це допомагає парубкові зайняти свої думки, почувствоватьсвою корисність, навіть якщо серед пацієнтів перебувають тільки прості люди. Проте це не задовольняє головного героя. Його трагедія полягає в тім, що він, що вважає себе якоюсь мірою надлюдиною, раптом виявляє, що і йому нічого людське не чужо. Сумирно закохавшись в Одинцову, він раптом усвідомлює, що більше не владно над власними почуттями: “Кров його загорялася, як тільки він згадував про неї; він легко злагодив би зі своею кров’ю, але щось інше в нього вселилося, чого він ніяк не допускав, над чим завжди жартував, що обурювало всю його гордість У розмовах з Ганною Сергіївною він ще більше колишнього висловлював своє байдуже презирство до всього романтичного; а, залишившись наодинці, він з обуренням усвідомлював романтика в самому собі”. Проте без таких людей Росія не могла б обійтися за всіх часів.

Незважаючи на його погляди, Базарова не можна обвинуватити у відсутності освіченості, розуму або проникливості. Він, залишаючись матеріалістом, проте при постановці правильних цілей, міг би принести багато користі суспільству, наприклад лікувати людей або відкривати нові фізичні закони. Крім того, люто виступаючи проти забобонів, він посував оточуючих людей рухатися вперед у своєму розвитку, по-новому дивитися на деякі речі. Його друг і послідовник Аркадій, що потрапив під сильний вплив Євгенія, досить спокійно сприймає звістка, що батько женився на дівчині, не рівної йому по соціальному стані, і в нього росте маленький брат: “Дарма ж вона соромиться По-перше, тобі відомий мій напрям думок (Аркадію дуже було приємно вимовити ці слова), а по-друге – чи захочу я хоч на волосся стискувати твоє життя, твої звички?

Притім, я впевнений, ти не міг зробити дурний вибір; якщо ти дозволив їй жити з тобою під одною покрівлею, стало бути, вона це заслуговує: у всякому разі, син батькові не суддя, і особливо я, і особливо такому батькові, що, як ти, ніколи й ні в чому не стискував моєї волі”. З іншого боку, вразливому Аркадію коштувало на якийсь час зійтися з Базаровим, оскільки тільки через цю дружбу молодий аристократ зрозумів неспроможність ідей нігілізму й зміг відшукати себе в цьому житті, впритул зайнявшись господарською діяльністю разом з батьком. Тобто, сам не підозрюючи того, Євгеній послужив приводом для того, щоб людина переглянула свої життєві пріоритети.

Нігіліст якоюсь мірою допоміг і батькові Аркадія. Спілкування з нігілістом змусило його ще з більшою запопадливістю узятися за діло, щоб довести навколишньої, а головне самому собі, що “пісенька його ще не проспівана”. И все-таки смерть головного героя роману не випадкова.

З життя завжди випадає той, хто не знає, як далі жити. Однак можна сподіватися, що смерть героя – це трагедія окремо взятої особистості, Базарова, а не всіх подібних йому людей. Можливо, якби Базарову не вдалося зустріти такої жінки, перед якою він спасував, у яку б закохався, то все б зложилося зовсім інакше.

У цьому випадку його почуття так і залишилися б не затребуваними, не розбудженими, не настільки гострим би був і внутрішній конфлікт. Тоді залишилася б надія, що згодом Базарів перетворився б у гарного вченого або повітового лікаря. Він би трудився на благо батьківщини, хоча час від часу й шокував би обивателів своїми різкими висловленнями й екстраординарними вчинками Безумовно, Євгеній не залишив би своєї дратівної манери з деяких часток презирства ставитися до оточуючих людей, однак він не зміг би не допомагати їм і не впливати на розуми мимовільних шанувальників. Таким чином, можна зробити висновок, що кожна людина, що приходить у цей мир, потрібний.

Він не може бути зайвим, оскільки по своїй природі вже є великою унікальністю й індивідуальний