Риси портеру Базарова в романі И. С. Тургенєва “Батьки й діти”

У принципі, сказати: “Він – гарна людина”, не можна. Так само як і зрівняти двох людей. Адже в кожному з нас стільки різноманітних рис і особливостей, і серед них обов’язково є й негативні й позитивні. Тому, оцінюючи будь-якої людини, необхідно розглядати його з кожної сторони окремо. У літературі ситуація сильно ускладнюється, адже ми бачимо весь літературний простір крізь призму авторського сприйняття. У деяких персонажів, наприклад, можуть начисто отсутствовать гарні риси. Причому на кожному кроці нам доводиться замислюватися:

“А чи не упереджене відношення в автора” У більшості випадків ми можемо вирішити для себе це питання. Але іноді нам зовсім неясно: чи сам герой міг так надійти або ж автор змушує його так робити

Подібна ситуація почасти виявилася в романі Івана Сергійовича Тургенєва”Батьки й діти”. Автор спочатку задумав написати повчальний добуток для молоді, з поглядами якої був не згодний, але “крутий Базарів захопив Тургенєва”. “Він (Тургенєв) хотів сказати: наше молоде покоління йде по помилковій дорозі, і сказав: у нашому молодому поколінні вся наша надія”. Він не міг малювати свідомо неправильну

картину, “не міг доводити своїми образами упереджену ідею”.Однак Тургенєв у силу свого походження, виховання, поглядів не приймав світогляд свого героя – Євгенія Васильовича Базарова – і тому різного роду колючості – зауваження з’являються на сторінках роману. “З першого разу він показав нам у Базарове кутасте звертання, педантичну самовпевненість, черству безстрасність”. Базарів зухвало грубо озивається про те, що багато з людей уважають священним: ” Як Не тільки мистецтво, поезію але й страшно вимовити – Всі, – з невимовним спокоєм повторив Базарів”.Він порушує багато норм пристойності. Називає найвизначніших діячів культури зовсім непотрібними

Дуже холодно ставиться до людини, що благоговіє перед ним – до Аркадія Миколайовичеві Кірсанову. До того ж, своєю неуважністю заподіює багато страждань батькам: Василеві Івановичеві й Орисі Власьеве Базаровим. І все це підкреслюється надто флегматичним, на перший погляд, характером. Але сила натури Базарова змінює й автора. У процесі оповідання можна відзначити зміну відносно автора до свого героя. Якщо на початку добутку И. С. Тургенєв його недолюблює, то до кінця відкрито симпатизує. Писарєв сказав: “Удивляючись у свого Базарова, Тургенєв, як людина і як художник, росте у своєму романі, росте на наших очах і доростає до правильного розуміння, до справедливої оцінки створеного типу”.Читач віддалено повторює роботу, пророблений самим письменником. Він поступово, не відразу, усвідомлює наскільки гарний і стрункий внутрішній мир Базарова. Звичайно ж, доводиться переборювати багато перешкод. Більшу частину інформації, необхідної для правильної оцінки будь-якого персонажа можна почерпнути з його розмов. Базарів говорить украй мало, і навряд чи поважає кого-небудь настільки, щоб з розмови з ним можна було зрозуміти його характер досить добре. Нам залишається задовольнятися недомовками. Тільки двом персонажам вдається змусити Базарова на відвертість: Павлові Петровичеві Кірсанову – дядькові Аркадія, і Ганні Сергіївні Одинцовій, молодій удові, з якої Аркадій, друг Базарова, познайомився в місті на балі в губернатора

Причому останньої вдалося набагато ближче довідатися Базарова, хоча тільки в розмові з Павлом Петровичем Базарів відкриває свої життєві позиції. Після першої зустрічі Павла Петровича з Базаровим між ними виникає взаємна ворожість. Згодом вона тільки підсилюється й доходить до “найсильнішої антипатії”.Павла Петровича можна назвати главою (або “полюсом”) табору “батьків”. У ньому зібрана більшість забобонів аристократизму, що відмирає. Він не приймає, та й, напевно, не може прийняти понять Базарова. Він відзначає сильні сторони характеру Базарова, але вважає їхніми недоліками “Ми (старе покоління) не маємо тієї зухвалої самовпевненості”, – говорить Павло Петрович, не усвідомлюючи того, що для Базарова егоїзм і самовпевненість стали майже єдиними рушійними силами. Павло Петрович – “людин жовчним і жагучим, обдарованим гнучким розумом і сильної волею”, що “міг би, при відомих умовах, з’явитися яскравим представником сковуючої, льодової сили минулого”. Він має деспотичну натуру: намагається підкорити собі всіх навколишніх, причому робить це скоріше по звичці, чим з холодного розрахунку. Саме тому він”рисується й злиться, навіщо на нього не любується Базарів, єдина людина, який він поважає в самій ненависті своєї”.У свою чергу, Базарів “міг би з’явитися представником руйнівної, звільняючої сили сьогодення”. Він на відміну від Павла Петровича нікого, по-моєму, підкорити не намагається

Він не противиться тому, щоб його любили або поважали, якщо це приносить користь або хоча б не ущемляє його особисті інтереси, адже “не богам же горщики обпалювати”. У Базарове все вертиться навколо величенного егоїзму й зарозумілості. Саме цим якостям свого характеру Базарів зобов’язаний усім. Він живе “з розрахунку”, виходячи тільки зі своїх інтересів і потреб. Він не має потреби ні в кому, не має високої мети спереду, ні до чого не прагне, а сил і енергії хоч відбавляй (у цьому й полягає основний аргумент для доказу трагізму натури Базарова). Він розуміє, що він не такий як всі, але не намагається бути схожим на інші. Він “повний собою, своєї внутреннею життям і не стискує її на догоду прийнятим звичаям і церемоніям. Тут особистість досягає повного самозвільнення, повної особливості й самостійності”.Звичайно ж, між такими різними, але одночасно схожими людьми, як Євгеній Базарів і Павло Петрович Кірсанов, за всіма законами діалектики, повинні виникати бурхливі дебати. Так і відбувається: Павло Петрович виявляється єдиною людиною, якій вдається викликати Базарова на парі, часто проти волі останнього. У цих суперечках, незважаючи на небагатослівність, Базарів розповідає дуже багато чого. Він сам розкриває Павлу Петровичеві свої погляди й принципи. Д. И. Писарєв виразив його думки під час основної суперечки наступними словами:”Я не можу діяти тепер, не стану й пробувати; я нехтую все, що мене оточує, і не приховуватиму цього презирства. У боротьбу зі злом я піду тоді, коли відчую себе сильним. Доти буду жити сам по собі, як живеться, не мирячись, з пануючим злом і не даючи йому над собою ніякої влади

Я – чужий серед існуючого порядку речей, і мені до нього немає ніякої справи. Займаюся я хлібним ремеслом, думаю – що хочу, і висловлюю – що можна висловити”. У цьому полягає сутність Базарова (це ще один аргумент, що доводить, що Базарів – трагічна особистість: “він “чужий серед існуючого порядку речей”).Зовсім інші риси Базарова проявляються в його відношенні до Одинцової. Ці риси показують, як він може почувати. Базарів виявлятися самим велелюбним героєм роману. Тільки в ньому ми побачили теперішню пристрасть. Все його заперечення, всього його умовиводу відійшли на другий план, коли в ньому закипіла пристрасть. Він “зллився й усвідомлював, що робить дурість, і все-таки продовжував неї робити”. Все життя він був змушений сковувати свої почуття тверезим розрахунком (от ще один довід до доказу трагізму Базарова: протиборство розуму й почуттів), і, коли він перестає так надходити – хвиля почуттів захоплює його. І він не пручається – робить”свідому дурість”. Переломним моментом у відносинах з Ганною Сергіївною виявляється його освідчення в коханні. Ганна Сергіївна – жінка дуже холодн і розважлива, лякається такого бурхливого потоку почуттів і вирішує”що спокій все-таки найкраще”. Його пристрасть потроху вгасає, але її прояву ще довго турбують Базарова: те на нього знаходила “лихоманка роботи”, те вона з його “зіскакувала”, “дивна утома зауважувалася у всіх його діях”. Може бути, згодом він зумів би усвідомити все, що з ним відбулося, “прийнявся б за справу, вилаяв би найенергійнішим образом проклятий романтизм і неприступна бариня, що водила його за ніс”. Але Тургенєв зненацька приводить його до смерті. Десять сторінок, на яких описана смерть Базарова, є найбільш яскравими й виразними, у плані зображення характеру Базарова.

Тургенєв представляє нам закінчену картину “Смерть героя”. У ній такі риси Базарова як безстрасність, ощадливість, холодність блякнуть, і верх бере почуттєва сторона його характеру. У ньому прокидається “насильно здавлене почуття”, і це природно, що у свою останню хвилину він хоче побачити свою улюблену. Він зустрічає смерть “з гордо піднятою головою”, він не обманює себе порожніми надіями. Як лікар, він ні хвилини не сумнівається в справедливості діагнозу й знає його результат.”Умерти так, як умер Базарів, – однаково, що зробити великий подвиг”, – сказав Д. И. Писарєв. Чи потрібні такі люди як Базарів суспільству. Складно сказати. Із упевненістю можу сказати лише одне, вони потрібні не менше ніж Гамлети, Рудини, Онєгіни, Обломови, Печорини й багато хто, багато хто інші, хоча б для розмаїтості. Якщо відійти від цього абстрактного поняття “ніжності суспільству”, ми побачимо, що Базарів приносить досить багато реальної користі: він займається природничими науками, працює медиком, отже, прямо допомагає людям. Але він не може знайти в цьому суспільстві власну нішу. Він виявляється самотній

Для нього немає можливості повністю використати свої сили. У нього немає мети, йому ні до чого прагнути.”А Базаровим все-таки погано жити на світі, хоч вони приспівують і посвистують. Ні діяльності, немає любові, – стало бути, немає й насолоди. Страждати вони не вміють, нити не стануть, а часом почувають тільки, що порожньо, нудно, безбарвно й безглуздо.”