Загул Дмитро Юрійович Дифірамб пісні
Вільно ритмована мово,
Найкраще з земних чудес,
Що слово складаєш до слова, –
Ти не дарунок небес!
Тебе створила людина
В сиву давнінь віків,
Щоб ти, мов таємна пружина,
Торкала то втіху, то гнів.
Ти родиш сили могутні,
А часом безсилий плач;
Мотиви твої незабутні,
Хоч забудеться твій сіяч.
Хто твій творець, о пісне?
Не “я”, не “він” і не “ти”…
Родишся ти не навмисне
І вільно летиш у світи.
І всі ми – мрійні піїти,
І всі ми – віщі співці.
Бо любимо словом горіти,
Хоч і без міри в руці.
Пісне! Скільки мелодій
Ти в наших серцях плетеш!
Закрадаєшся в душу,
як злодій,
Хвилюєш її і ведеш.
В мотиві одного малюнку
Одкриваєш багатий скарб
І звичайну, буденну думку
Зодягаєш у тисячі фарб.
Дрібний, невловимий натяк
Ти перетвориш на крик,
Примусиш спомин заплакать,
Чекати в майбутньому втіх.
Всі надра нашого серця
Ти розгортаєш до дна,
Показуєш, чим воно б’ється,
Чи ясна його глибина.
Виносиш на світло, в свідоме,
Всі таємниці життя,
Всі щонайтонші заломи
Настрою, думки, чуття.
В серцях засипаєш
Вириваєш терни й бур’яни,
Щоб завжди вищим моралям
Місце давали вони.
Торкаєш у різних душах
Щонайтонших струн-тетив,
Робиш їх рідних і дужих,
Гуртуєш їх в колектив.
Наставляєш на діло корисне
Рядками ритмованих слів.
Хвала тобі, вільна пісне,
Оздобо нових віків!
1925.
Схожі твори:
- Загул Дмитро Юрійович Вечірнє Мить по заході сонця. Монотонно шумить очерет, І трава, мов сонна, Хилиться, клониться… Спить степ. Зеленою лінню, Розтопленим оливом Пливе повновода Рось… І хочеться теплим словом Зворушити когось. Чого ж це ти прагнеш, Вечірня думо моя? Тужиш чогось – за чим, Не наздогониш минулого дня, Не доженеш нічим! Співай про...
- Загул Дмитро Юрійович Далекі заклики (Фрагменти) Прозора мла довкола, В задумі дерева… Над морем захолола Хмаринка льодова. З замисленого парку, Далеко від людей, Дивлюсь на білу хмарку Крізь просвіт голубий. Як вітер шелевіє Між листям угорі, Встають нові надії І спогади старі. І заклики далекі З далекої землі, Летять, мов ті лелеки Мов легкі журавлі....
- Загул Дмитро Юрійович На селі І Лежать покошені, порожні Поля безлюдні вдалині, – Ховаю погляди тривожні, Бо тут невесело мені. Бо думку давить і стискає Вороже небо в вишині, А в грудях тане щось і тає, Мов грудка воску на вогні. II Такі ж убогі ви і прості, Сумні, покошені поля! Чого ж до вас...
- Загул Дмитро Юрійович Майбутнє Тобі, надіє трудящого люду, До ніг падуть турботні наші будні; І з голоду, з безладдя, з цього бруду – Простуєм шлях у мрійливе майбутнє. Бо ця доба, що з нами настає, Цей рік і місяць, день і ця година – Співають нам про владарство твоє, Що тільки ти – надія...
- Загул Дмитро Юрійович Два світи – Розкажи мені, сивий діду, Про свої парубоцькі дні, Чи ганяв ти по білому світу, Як ось довелося мені? Я бачив далекі країни (Ганяли мене по фронтах) – У вихрах війни і руїни Забув я свій рідний дах. Палали вогні повстання – Поїхав і я на панів… А потім –...
- Загул Дмитро Юрійович Спомин І Скільки, скільки довгих років, Років горя і турботи, Проминуло з того часу, Як по горах я ходив! Чотирнадцять довгих років… А в душі моїй ще й досі Дзвонить стогоном скорботи Тужний пам’ятний мотив. Наче я ще й досі чую Звук скорботної флояри, Що старий вакар пускає За вівцями по...
- Загул Дмитро Юрійович Згадка І Бувало: в сутінку вечірнім, Як обрій кров’ю догорить, Стаю невпевненим, покірливим… І туга пережитих літ Закряче вороном настирливим: Не варто марити про цвіт! Хіба таким, мізерним, хирлявим, – Чекати кращого чогось? Щоб потім згинуть непримиреним? Та скільки ж поту пролилось І скільки витрачено сили. Щоб перебитися якось! Чекай спокійної...
- Дмитро Юрійович Загул Д. Загул досі залишається належним чином не поцінований насамперед тому, що його ім’я звично асоціюється з символізмом, течією, що, як вважалося, не мала виразного національного обличчя. Літературознавці (саме літературознавці, а не критики 20-х років), довго вагаючись, чи був взагалі той український символізм, врешті визнали його однотонним і нецікавим, вкрай декадентським...
- Загул Дмитро Юрійович “Порозпліталися гірлянди…” І Порозпліталися гірлянди Білих лілій і білих бігоній, – Буйно розвились червоні троянди, Засміявся мак червоний. Вихром півночі війну, Піду всесвітом цілим – Я об’являю війну Білим лілеям, бігоніям білим! Янголом помсти понад степами Порозсипано квіти червоні… Годі нам бути рабами! Кулаками долоні! Треба пірвати ті вінки З білих лілій...
- Загул Дмитро Юрійович Отчизно дорога! Пам’яті Володимира Кобилянського Отчизно моя дорога, Мріє великої туги! Чи колись моя трудна нога До тебе вернеться вдруге? Чи на скелях, на грудях твоїх, Змучене серце спочине, І поллється безжурний сміх, Щирий такий, без причини? Ти снишся мені уві сні, Розкішна, зелена колиско, І часом здається мені. Що ти осьде,...
- Загул Дмитро Юрійович Осінній мотив І знов я стою У пожовклім гаю. Що серцю про старість нагадує, А зісохле і тлінне Листя осіннє Крутиться і падає, Крутиться і падає… В душу мою. І щомить моє серце щемить Од натуги осінньої туги, Бо знову до серця Шелестом б’ється Одірване листя, А серце тремтить, Воно б’ється і...
- Загул Дмитро Юрійович Бабине літо Упали приморозки ранні На молоду озимину… Берези в білому убранні Гудуть мелодію сумну. В ці дні, задумливо-багряні, Я свого серця не збагну. Снується біле павутиння; Тоненька нитка павука. Струна настроєна осіння, Така струнка та нетривка, Чиясь рука – прозоро-синя Щодня розмотує клубка. Там, де пройшли серпи та коси Що оголили...
- Загул Дмитро Юрійович Братам поза межі Флейтою плаче серце до вас, Сопілкою схлипує: Покинуті. Пасерби долі. Любі. Рідні. Безвольні. Зараз не вперше, а в сотий раз Я одкриваю для вас Десятилітні болі мої На рідній чужині… А з ними разом – тисячолітні Страждання мої – болі людини В хащах і пущах землі. До вас, безпорадні, до...
- Дмитро Павличко – наш сучасник ПАВЛИЧКО ДМИТРО Народився у підгірському селі Стопчатові на Станіславщині (Західна Україна ) в родині лісоруба. Навчався на філологічному факультеті Львівського університету, потім – в аспірантурі. Займався політичною діяльністю: брав активну участь у державотворенні України (засновник Народного Руху і Демократичної партії України, з 1990 по 1994 рік – один із лідерів...
- Джордж Гордон Байрон Мазепа (Переклад Д. Загул) Джордж Байрон Мазепа Поема З англійської Джордж-Ноель Байрон І. В жахливий день біля Полтави Од шведів щастя утекло. Навкруг порубане, криваве Все військо Кардове лягло, Військова міць, воєнна слава. Така ж, як ми, її раби, – Майнула до царя, лукава, І врятувався мур Москви. – До того пам’ятного року, До...
- Краса народної пісні Чи доводилось вам коли-небудь бувати в Україні, слухати українців, відмічаючи красу їхньої мови, чи чули ви коли-небудь українську пісню? Що відчули при цьому? Наші пісні – то наше багатство. Деякі з них сумно линуть аж до неба, а звідти падають у саме серце, обпікаючи його чимось до болю рідним: “Реве...
- ПІСНІ ЧАСУ ЗЕЛЕНИХ СВЯТ: МАЇВКИ, РУСАЛЬНІ ТА ЦАРИННІ ПІСНІ Маївки (майські пісні) – твори календарної обрядовості початку літа, назва яких, можливо, походить від “май” (травень) чи “маяти” (прикрашати зеленню) або “мавки” (духи лісу та поля). Ними супроводжувались описані обряди Зеленої (Клечальної) неділі та пов’язані з нею ігрища молоді. Ці твори менш збережені і досліджені, ніж веснянки і гаївки. Найпоширенішим...
- ЛЕРМОНТОВ, Михайло Юрійович (1814 – 1841) ЛЕРМОНТОВ, Михайло Юрійович (Лермонтов, Михаил Юрьевич – з 2 на 3.10.1814, Москва – 15.07. 1841, П’ятигорськ) – російський письменник. Син армійського капітана Ю. Лермонтова та М. Лермонтової (у дівоцтві Арсеньєвої), єдиної спадкоємиці значного статку своєї матері, Єлизавети, котра належала до багатого та впливового роду Столипіних. Шлюб, узятий...
- Способи зображення характерів в “Пісні про віщого Олега” А. С. Пушкіна Ім’я князя Олега, якому присвячена “Пісня…”, відбито в історії з давніх часів. Про нього складено чимало пісень, легенд і переказів. Він був мудрим, талановитим, безстрашним і спритним воєначальником. Пушкін любив і знав історію. В “Пісні про віщого Олега” він відбив тему долі, неминучості долі. Автор захоплюється силою й мужністю князя:...
- Марко Черемшина – Іван Юрійович Семанюк Марко Черемшина (Іван Юрійович Семанюк) народився 13 червня 1874 року в селі Кобаки, Косівського району, на Станіславщині (тепер Івано-Франківщина) в селянській родині. Навчаючись у гімназії, у старших класах Марко Черемшина розпочав свою літературну діяльність. Влітку 1895 року він написав драму “Несамовиті” і надіслав її на конкурс, оголошений львівським журналом “Зоря”....