Способи зображення характерів в “Пісні про віщого Олега” А. С. Пушкіна

Ім’я князя Олега, якому присвячена “Пісня…”, відбито в історії з давніх часів. Про нього складено чимало пісень, легенд і переказів. Він був мудрим, талановитим, безстрашним і спритним воєначальником.

Пушкін любив і знав історію. В “Пісні про віщого Олега” він відбив тему долі, неминучості долі. Автор захоплюється силою й мужністю князя:

Як нині сбирается віщий Олег

Отмстить нерозумним хозарам:

Їхні села й ниви за буйний набіг

Прирік він мечам і пожежам;

Із дружиною своєї, у цареградской броні,

Князь

по полю їде на вірному коні.

Олег показується в “Пісні…” як герой, що нічого не боїться, робить набіги, завжди перемагає. Але не все в житті залежить від його таланта й сили. Правда полягає в тім, що якщо щось повинне збутися, то воно обов’язково збудеться, від цього нікуди не сховаєшся. Саме цьому попередженню “мудрого старця” і не повірив Олег:

Запам’ятай же нині ти слово моє:

Воїнові слава – відрада;

Перемогою прославлене ім’я твоє:

Твій щит на вратах Цареграда;

И хвилі й суша покірні тобі;

Заздрить недруг настільки чудовій долі.

…Твій кінь не боїться небезпечних

праць;

Він, чуючи панську волю,

Те смирний коштує під стрілами ворогів,

Те мчиться по лайливому полю.

И холод і січа йому нічого…

Але приймеш ти смерть від коня свого.

Провісник – “натхненний чарівник, покірний Перунові старий одному”, він з’являється перед читачем як людина, що завжди говорить правду, не залежить від чиєїсь думки. Йому нема чого боятися, він багато чого бачив на світі:

Волхви не бояться могутніх владик,

А князівський дарунок їм не потрібний;

Правдивий і вільний їхня віща мова

И с волею небесною дружний.

Прийдешні роки таяться в імлі;

Але бачу твій жереб на світлому чолі…

Олегу здається, що він зможе піти від злої долі, і він відсилає коня, намагаючись позбутися від погрози смерті:

Прощай, мій товариш, мій вірний слуга,

Розстатися настало нам час:

Тепер відпочивай! Уже не ступить нога

У твоє позлащенное стремя.

Прощай, утішайся – так помни мене.

Ви, отроки-други, візьміть коня…

Але через багато років, коли князь думає, що небезпека минула, тому що його кінь мертвий, доля наздоганяє Олега:

Отож де таїлася погибель моя!

Мені смертию кістка загрожувала!

З мертвої глави гробова змія,

Сичачи, тим часом виповзала;

Як чорна стрічка, вкруг ніг оповилася,

И скрикнув раптово вжалений князь.

Пушкін представляє коня такий же сильний і сміливим, як і його хазяїн. Він вірний Олегу, що цінує його відданість:

И вірного друга прощальною рукою

И гладить і тріпає по шиї крутої…

…А де мій товариш? – промовив Олег, –

Скажіть, де кінь мій запопадливий?

А. С. Пушкін показує, що в кожної людини в житті є своє призначення, у кожного своя доля. Але друзів потрібно любити й поважати при житті, щоб потім не було сумно й боляче. Адже друзі завжди допоможуть, не кинуть у лиху, теперішніми друзями потрібно дорожити.

Сюжет і Мова “Пісні про віщого Олега” заворожує, запам’ятовується, надовго залишаючись у серцях читачів, наводить на серйозні думки про сенс життя, про роль людини


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Способи зображення характерів в “Пісні про віщого Олега” А. С. Пушкіна

Categories: Нові твори

Links