І
Бувало: в сутінку вечірнім,
Як обрій кров’ю догорить,
Стаю невпевненим, покірливим…
І туга пережитих літ
Закряче вороном настирливим:
Не варто марити про цвіт!
Хіба таким, мізерним, хирлявим, –
Чекати кращого чогось?
Щоб потім згинуть непримиреним?
Та скільки ж поту пролилось
І скільки витрачено сили.
Щоб перебитися якось!
Чекай спокійної могили
І не турбуйся про людей!
Їм тільки власне, власне миле.
Ти не герой, не Прометей.
Хай інші, в кого більше віри,
Життя кладуть
задля ідей!
А струни порваної ліри
Нехай про смуток і любов,
А не про голод, не про діри
І не про сон брудних голов! ІІ
А догорить похмурий вечір,
І ліхтарі замерехтять,
То й настрій туги недоречний
Втікає, як вечірній тать.
Засвічу лампу електричну –
Зітхання радісне з грудей –
І сяду за роботу звичну –
Бадьорий, свіжий, молодий.
І радий, що позбувся туги,
Що позабув одразу знов
Оте маріння недолуге,
І віру, й ліру, і любов.
Я не герой, не цвіт, не геній,
Я звичайніський робітник,
Що в обстановці цій буденній
Ще змалку працювати звик.
І скільки сили, скільки вміння,
І скільки вистачить часу,
Я все вкладу в одне горіння,
В одне терпіння все внесу.
Бо праця, праця од живого –
Серцям гарячим, золотим,
А не мерцям життя нового,
Що мріють про минулий дим.
Київ, 1920.
Загул Дмитро Юрійович Згадка
- Поясніть ідейний зміст і зазначте особливості композиції філософської повісті Вольтера “Простак”
- Чи насправді Одетта де Нресі та “мінна, яка зачарувала б великого Сандро”?
Categories: Твори з української літератури