Задум створення історичних романів “Дубровский” і “Капітанська дочка”

Пушкін замислювався над тим, що може стати основою подальшого відновлення Росії: революція, освіта, сильна державна влада? Не все вдавалося вирішити поетові; багато чого було неясним. Але незмінно загальний напрямок його думки – Майбутнє на стороні народу, прогресу, демократії.

Для розуміння істоти історичних поглядів Пушкіна важливо врахувати його судження про особливості російського національного характеру. Це питання гостро дебатувалося в публіцистиці 30-х років. Офіційні ідеологи найважливішими якостями російського народу вважали

його “смиренність” (Шевырев) і “відданість монархії” (Погодин). Про двоє “головних страстей” народу “безмежної любові до царського будинку й ненависті до іноземного панування” писав Н. Устрялов. Іншими був” судження Пушкіна. Він не закривав очі на деякі історично сформовані негативні риси в характері російських людей (наприклад, відому інертність), але відмовлявся вважати покірність національною властивістю свого народу. “Гляньте на російського селянина: є чи й тінь рабського приниження в його ході й мовленні? Про його сміливість і тямовитість і говорити нема чого” (6, 349).
Ці особливості народного характеру переконливо розкриті в романі “Рославлев”, присвяченому патріотичній боротьбі за незалежність країни у війні 1812 р., в “Дубровском” і “Капітанській дочці”.

Створенню роману ” Капітанська дочка ” передувало ретельне вивчення поетом самих різних матеріалів, що ставляться до пугачевскому повстання. Пушкіна як сумлінний дослідник відвідав місця, які були охоплені селянською війною 1773-1775 гг., вивчив велику кількість архівних і фольклорних джерел, розмовляв з очевидцями, що пам’ятали Пугачова. Словом, поетом була пророблена величезна робота, що завершилася підготовкою до печатки “Історії Пугачова”. Роботу вдалося опублікувати в 1834 р., але з рядом цензурних вилучень. Змінено було на вимогу Миколи I і первісна назва праці на “Історію Пугачевского бунту”.

Публікація не задовольняла Пушкіна, вона переконувала поета в тім, що відкриті політичні оцінки й судження неможливі в рамках офіційного дозволу. У цих умовах залишалося одне – удатися до іносказань, умовній мові художніх образів. Через свою багатозначність вони дозволяли довести до свідомості читача те, що в прямому вираженні викликало протести з боку цензури. У цьому одна із причин, що змусили Пушкіна перемкнути історичну тему в “регістр” художнього обрамлення. Інша (не менш важлива) полягає в тому, що Пушкін як художник розраховував глибше відтворити логікові реальної дійсності, оскільки поетичне узагальнення може вбирати в себе закономірності, які ще до кінця не усвідомлені й бідують, так сказати, у наочному, видимому висвітленні. Тому Пушкін вирішує продовжити задуманий ще в 1832-1833 гг. роман “Капітанська дочка” у надії розкрити або принаймні поставити питання, які не можна було освітити ні в історичному, ні у філософському або публіцистичному творах.

“Капітанська дочка”- багатопроблемний добуток. Найважливішими можна вважати питання про соціальні взаємини кріпаків і дворянства, про моральні й психологічні властивості народу, про характер селянської війни, про історичні долі народу й держави.

В “Капітанській дочці” Пушкін розгорнув широку картину російського життя кінця XVIII в., переносячи на сторінки роману такі деталі, підсумовуючи які можна було й без “дозволу понад” прийти до необхідних висновків. Втім, поет не квапив читача з висновками. Він запрошував його вдуматися в логіку образного оповідання, що відбивала також політичні, історичні й морально-філософські погляди самого автора. Отже, яку ж форму обирає Пушкіна для висвітлення питань російського історичного життя, що хвилювали не тільки поета, але й всю передову громадськість 30-х років?

У рецензії на “Юрія Милославського” Загоскина Пушкін писав про те, що “під словом роман розуміємо історичну епоху, розвинену у вигаданому оповіданні”. Це й здійснено їм в “Капітанській дочці”.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 4.50 out of 5)

Задум створення історичних романів “Дубровский” і “Капітанська дочка”