Юлія героїня роману Ж. Ж. Руссо “Нова Элоиза”
Роман названий по імені коханої середньовічного філософа П. Абеляра (1079-1142) – Элоизи й тим самим відсилає до їхньої любовної історії. Руссо як би по-новому розповідає історію заборонної любові вчителі й учениці. Заради Элоизи Абеляр порушив обітницю безшлюбності й таємно вступив з нею в шлюб. Родичі Элоизи, довідавшись про що свершились, жорстоко помстилися Абелярові, насильно оскопивши його. Элоиза пішла в монастир, Абеляр теж, і з тих пор вони обмінювалися тільки листами. Абеляр гірко нарікав на долю, а стійка Элоиза всіляко його підбадьорювала,
Новизна історії Элоизи-Ю. у тім, що вона приходить до доброчесного життя не насильницьким, а природним шляхом, відповідно до улюбленого постулату Руссо: моральність – у природі речей. У своєму романі Руссо прагне показати й саму “природу речей” і ті умови, у яких моральність стає природною. Роман написаний в епістолярному жанрі, що робить читачів співучасниками щиросердечного життя героїв, дозволяє стежити за найменшими відтінками їхніх почуттів, разом з ними переживаючи всі бури й штилі. У першій частині роману юна дворянка Ю.
Любов природна, вона заклик природи й настільки ж естествен бунт юної закоханої проти станових забобонів і умовностей загальноприйнятої моралі. Ю. вільна у своєму почутті, вона готова належати своєму улюбленому, однак шляхетний юнак не хоче скористатися довірливістю й відданістю своєї улюбленої. Закохані з’єднуються лише після того, як Ю. переконує Сен-Пре в тім, що батьки дадуть згоду на шлюб. Захищаючи своє почуття, Ю. прибігає до вдавання, розрахунку, неправді й не почуває за собою ніякої провини: до мір насильства прибігають і її батьки. Цивілізація порочна, дурне суспільство спотворює людську натуру – таке думка Руссо
Всупереч очікуванням Ю. батько віддає її руку жагуче закоханому в неї Вольмару, літній людині, що через політичну неблагонадійність втратив стан і володіє лише невеликим маєтком Кларан у Швейцарії. У Кларане завдяки патріархальним відносинам між хазяїном і працівниками панує ідилія: землевласник уникає розкоші, селяни й слуги благоденствують. Ю. покоряється волі батька, розраховуючи на любов утрьох, дозволену лицемірною мораллю суспільства. Вольмар, знаючи про відносини Ю. і Сен-Пре, не перешкоджає приїзду вчителя в Кларан. Однак з’ясовується, що лише стиснення волі штовхало Ю. на дурні вчинки. “Природні умови”, у яких живуть тепер чоловік і жінка, зміцнюють у ній почуття боргу, що закладено в людській натурі
Чари серця, “спокушеного бажанням”, поступаються місцем “чарам чесноти”, поза якою немає щастя для чесної людини. Ю. знаходить у собі сили перемогти пристрасть до Сен-Пре й незабаром сама дивується своєї готовності “зрадитися гріху” і тому, що думка “про образу шлюбного ложа” у них обох не викликала відрази. Тепер вона розуміє, що порочне суспільство немов би підмінило їхні шляхетні натури. Ю. стає дбайливою господаркою Кларана, уважною дружиною, відданою й люблячою матір’ю. Своїми листами вона підтримує не занадто стійкого в життєвих бурах, вразливого Сен-Пре. Ю. по-справжньому релігійна, що не заважає їй любити літературу, поезію, театр. Її листа буяють економічними, педагогічними, релігійними й эстетическими міркуваннями
Вона дає ради своєму колишньому коханому, прагне влаштувати його особисте життя. Один раз на прогулянці її молодший син Марселин падає в озеро. Самовіддана мати кидається у воду й рятує сина. Однак пережите потрясіння не проходить даром. Ю. важко занедужує й незабаром умирає, залишивши безутішного вдівця із трьома дітьми
Ліричний роман Руссо поклав початок сентименталізму – плину, що оголосило головним у людській природі почуття. Гармонії особистості й суспільства можна досягти, на думку сентименталістів, шляхом вивільнення “природних” почуттів і їх удосконалення
(2 votes, average: 4.00 out of 5)