Эсмеральда героїня роману “Собор Паризької богоматері”

Эсмеральда воістину геній чистої краси світової літератури. Досконалістю відрізняється не тільки її зовнішність – від маленьких бездоганної форми ніжок до темних величезних очей і пишних чорних волось. Гюго неодноразово підкреслює, що з появою Э. усе опромінюється якимось чарівним сяйвом: “Вона була немов смолоскип, внесений зі світла в морок”. Але й душу героїні не менш прекрасна. Неможливо представити, що вона кому-небудь може свідомо заподіяти зло

Вона без коливань рятує від шибениці автора містерій Гренгуара, погоджуючись

за циганськими законами визнати його своїм чоловіком на чотири роки; вона єдина з величезної юрби пошкодувала нещасного Квазімодо, що вмирає від спраги в ганебного стовпа, і дала йому напитися зі своєї фляги. Якщо і є в Э. невелика вада, то ставиться він до сфери розуму й інтуїції. Вона зовсім непрозорлива й дуже довірлива, заманити її в розставлені мережі не представляє ніякої праці. Героїня занадто захоплена своїми фантазіями й мріями, щоб реально дивитися на речі й передбачати небезпеку

Фінал жахливий. Теперішнє ім’я героїні Агнеса Шантфлери, і вона зовсім не циганка. Цигани викрали її в однорічному

віці. Вони ж дали їй і це дивне ім’я – за назвою бусинки, що прикрашає ладанку на її шиї. У циганів Э. навчилася співати й танцювати й, виявившись у Парижі, заробляє на життя, даючи подання (у них незмінно бере участь і її вірну супутницю кізка Джали). Стара добра циганка пророчила Э., що вона по малюсінькому черевичку, що зберігається в ладанці, знайде свою матір, і це дійсно відбулося, але тільки в день смерті героїні. Нею виявилася злісна ветошница Гудула, що ненавидить циган і стільки разів посилавшая прокльону безтурботній танцюристці

Першою і єдиною любов’ю героїні по стомлюючій-нудній іронії долі став порожній фанфарон Феб де Шатопер, істота разюче примітивне, пересічне й брехливе. Взагалі, любов у цьому романі нікому не приносить щастя. Величезне безкорисливе почуття Квазімодо не замічене Э. (вона не має сил побороти своєї відрази до його виродливої зовнішності). Перекручений, похітливий потяг до неї архідиякона Клода Фролло стало причиною її трагічної смерті

До фатальної зустрічі з Фебом усе перебувало в стані зовнішнього спокою. Э. жила своїми мріями й надіями. Квазімодо лише видали любувався нею. Застрашливий лик Клода Фролло виникав перед нею досить часто, але лише пугал її, не приносячись істотної шкоди. Перейти до рішучих дій архідиякона змусила ревнощі – спочатку до Фебу, а потім і Кквазимодо.

Клод Фролло вирішив погубити Э., щоб вона не дісталася нікому. Саме по його волі останні місяці життя героїні перетворилися в суще пекло. Спочатку він підбудував усе таким чином, щоб Э. обвинуватили в убивстві Феба (хоча той зовсім не вмер, а був лише поранений злісним архідияконом). Э. виявилася у в’язниці, піддалася там жахаючим катуванням, але все-таки віддала перевагу смерть любові Клода Фролло. Лише чудом Квазімодо вдалося врятувати Эсмеральду, буквально вирвавши її з рук ката. Він переніс присуджену в собор, де за законом ніхто не мав права її торкнути, і попросив ніколи не виходити відтіля. Але Клод Фролло знову зумів обдурити Э. Використовуючи її друга Гренгуара, він виманив її на вулицю. І це стало кінцем для нещасної героїні. Цього разу вона була повішена

Роман Гюго побудований на контрастах і протиставленнях: Э. і Квазімодо – краса й фізичне каліцтво; Э. і Феб – щирість і облудність, самовідданість і самозакоханість; Э. і Клод Фролло – безкорислива, жертовна любов і егоїстичний, похітливий смертоносний потяг…

Гордість і почуття власного достоїнства від природи властиві Э. Вона прекрасна, до гда танцює або співає, “співає як птах, ликующе й безтурботно”. Але, полюбивши Феба, вона забуває про те, що є органічною властивістю її вільної натури. Вона майже жалюгідна, коли говорить своєму незначному коханому: “Я ваша раба… Нехай я буду зганьблена, заплямована, принижена, що мені до цього”. Любов до Фебу, прекрасна по своїй суті, робить її часом жорстокої до навколишнім і дійсно люблячих її людей. Э. готова змусити Квазімодо провести весь день і всю ніч чекаючи Феба, проявляє невдоволення, бачачи, що горбань повернувся один, і навіть у роздратуванні жене його ладь, зовсім забуваючи, чим зобов’язана Квазімодо.

До того ж вона не хоче повірити в очевидне й оцінити делікатність свого виродливого ангела-хоронителя: адже Феб просто не захотів до неї прийти й Квазімодо абсолютно не винуватий у случившемся. Забуває Э. і про матір, що так зненацька знайшла. Досить віддаленого звуку голосу Феба, і Э. виявляє своя присутність, визначаючи й свою загибель, і загибель матері, і кончину настільки відданого їй Квазімодо.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 2.50 out of 5)

Эсмеральда героїня роману “Собор Паризької богоматері”