Юлія, або Нова Елоїза
Маленьке швейцарське містечко. Освічений і чутливий різночинець Сен-Пре, немов Абеляр, закохується у свою ученицю Юлію, дочка барона д’Етанж. І хоча сувора доля середньовічного філософа йому не загрожує, він знає, що барон ніколи не погодиться видати дочку за особу неродовитого. Юлія відповідає Сен-Пре настільки ж палкою любов’ю. Проте вихована в строгих правилах, вона не мислить собі кохання без шлюбу, а шлюб – без згоди батьків. “Візьми суєтну влада, друже мій, мені ж залиш честь. Я готова стати твоєю рабою, але жити в невинності, я
Юлія дізнається, що батько визначив їй чоловіка – свого давнього друга, пана де Вольмара, і в розпачі закликає до себе коханого. Сен-Пре вмовляє дівчину втекти з ним, але вона відмовляється: її втечу “встромить кинджал в материнську груди” і “засмутить кращого з батьків”. Роздирається суперечливими почуттями, Юлія в пориві пристрасті стає коханкою Сен-Пре, і тут же гірко шкодує про це. “Не розуміючи, що я творю, я вибрала власну загибель. Я про все забула, думала тільки про свою любов. Я скотилася в безодню ганьби, звідки для дівчини немає повернення “, – довіряється вона Кларі. Клара втішає подругу, нагадуючи їй про те, що жертва її принесена на вівтар чистого кохання.
Сен-Пре страждає – від страждань Юлії. Його ображає каяття коханої. “Значить, я гідний лише презирства, якщо ти зневажаєш себе за те, що з’єдналася зі мною, якщо радість мого життя для тебе – мука?” – Запитує він. Юлія, нарешті, визнає, що тільки “любов є наріжним каменем всього нашого життя”. “Нема в світі уз цнотливі, ніж узи справжньої любові. Тільки любов, її божественний вогонь може очистити наші природні схильності, зосереджуючи всі помисли на улюбленому предметі. Полум’я любові облагороджує і очищає любовні ласки; благопристойність і порядність супроводжують її навіть на лоні хтивої млості, і лише вона вміє все це поєднувати з палкими бажаннями, однак не порушуючи сором’язливості “. Не в силах довше боротися з пристрастю, Юлія закликає Сен-Пре на нічне побачення.
Побачення повторюються, Сен-Пре щасливий, він впивається любов’ю свого “неземного ангела”. Але в суспільстві неприступна красуня Юлія подобається багатьом чоловікам, і в тому числі знатного англійської мандрівникові Едуарду Бомстону; мілорд постійно підносить їй хвали. Якось раз в чоловічій компанії розпалений вином сер Бомстон особливо палко говорить про Юлію, що викликає різке невдоволення вересня-Пре. Коханець Юлії викликає англійця на дуель.
Закоханий в Клару пан д’Орб розповідає про те, що трапилося дамі свого серця, а та – Юлії. Юлія благає коханого відмовитися від поєдинку: англієць – небезпечний і грізний противник, до того ж в очах суспільства Сен-Пре не має права виступати захисником Юлії, його поведінка може кинути тінь на неї і розкрити їх таємницю. Юлія пише також серу Едуарду: вона зізнається йому, що Сен-Пре – її коханець, і вона “обожнює його”. Якщо він вб’є Сен-Пре, він вб’є відразу двох, бо вона “і дня не проживе” після загибелі коханого.
Шляхетний сер Едуард при свідках приносить свої вибачення Сен-Пре. Бомстон і Сен-Пре стають друзями. Англієць з участю відноситься до бід закоханих. Зустрівши в суспільстві батька Юлії, він намагається переконати його, що шлюбні узи з невідомим, але талановитим і шляхетним Сен-Пре аж ніяк не обмежують дворянської гідності сімейства д’Етанж. Однак барон непохитний, більше того, він забороняє дочці бачитися із Сен-Пре. Щоб уникнути скандалу сер Едуард відвозить одного в подорож, не давши йому навіть попрощатися з Юлією.
Бомстон обурений: непорочні узи любові створені самою природою, і не можна приносити їх у жертву громадським забобонам. “Заради загальної справедливості слід викорінювати таке перевищення влади, – обов’язок кожної людини протидіяти насильству, сприяти порядку. І якщо б від мене залежало з’єднати наших закоханих, всупереч волі нісенітного старого, я б, зрозуміло, довершив приречення понад, не рахуючись з думкою світла “, – пише він Кларі.
Сен-Пре в розпачі; Юлія в сум’ятті. Вона заздрить Кларі: її почуття до пана д’Орбу спокійні і рівні, і батько її не збирається з вибором доньки.
Вересня-Пре розлучається з сером Едуардом і відправляється до Парижа. Звідти він посилає Юлії розлогі описи моралі паризького світла, аж ніяк не службовці до честі останнього. Піддавшись загальної гонитві за насолодами, Сен-Пре змінює Юлії і пише їй покаянного листа. Юлія прощає коханого, але застерігає його: ступити на шлях розпусти легко, але покинути її неможливо.
Несподівано мати Юлії виявляє листування дочки з коханцем. Добра пані д’Етанж не має нічого проти Сен-Пре, але, знаючи, що батько Юлії ніколи не дасть своєї згоди на шлюб дочки з “безрідним волоцюгою”, вона мучиться докорами совісті, що не зуміла вберегти дочку, і незабаром вмирає. Юлія, вважаючи себе винуватцем смерті матері, покірно погоджується стати дружиною Вольмара. “Настав час відмовитися від помилок молодості і від оманливих сподівань; я ніколи не буду належати вам”, – повідомляє вона Сен-Пре. “Про любов! Хіба можна мстити тобі за втрату близьких “, – вигукує Сен-Пре в сумному листі до Кларі, що стала пані д’Орб.
Розважлива Клара просить Сен-Пре більше не писати Юлії: вона “вийшла заміж і зробить щасливим людину порядну, побажав поєднати свою долю з її долею”. Більш того, пані д’Орб вважає, що, вийшовши заміж, Юлія врятувала обох закоханих – “себе від ганьби, а вас, що позбавив її честі, від каяття”.
Юлія повертається в лоно чесноти. Вона знову бачить “всю гидоту гріха”, в ній пробуджується любов до розсудливості, вона вихваляє батька за те, що той віддав її під захист гідного чоловіка, “наділеного лагідною вдачею і приємністю”. “Пану де Вольмару близько п’ятдесяти років. Завдяки спокійним, розміреним життя і душевної безтурботності він зберіг здоров’я і свіжість – на вигляд йому не даси й сорока… Зовнішність в нього шляхетна й приваблива, обходження просте і щире; говорить він мало, і мови його сповнені глибокого сенсу “, – описує Юлія свого чоловіка. Вольмар любить дружину, але пристрасть його “рівна і стримана”, бо він завжди поступає, як “підказує йому розум”.
Сен-Пре відправляється в кругосвітнє плавання, і кілька років про нього немає ніяких звісток. Повернувшись, він негайно пише Кларі, повідомляючи про своє бажання побачитися з нею і, зрозуміло, з Юлією, бо “ніде, в цілому світі” він не зустрів нікого, “хто б міг втішити любляче серце” …
Чим ближче Швейцарія і селище Кларан, де тепер мешкає Юлія, тим більше хвилюється Сен-Пре. І нарешті – довгоочікувана зустріч. Юлія, зразкова дружина і мати, представляє Сен-Пре двох своїх синів. Вольмар сам проводжає гостя у відведені йому апартаменти і, бачачи його збентеження, наставляє: “Починається наша дружба, ось милі серцю узи її. Обніміте Юлію. Чим задушевніше стануть ваші стосунки, то кращої думки про вас я буду. Але, залишаючись наодинці з нею, ведіть себе так, немов я перебуваю з вами, або ж при мені робіть так, ніби мене біля вас немає. От і все, про що я вас прошу “. Сен-Пре починає осягати “солодку принадність” невинних дружніх відносин.
Чим довше гостює Сен-Пре в будинку у Вольмара, тим більшою повагою він переймається до його господарям. Все в будинку дихає чеснотою; сім’я живе заможно, але без розкоші, слуги шанобливі і віддані своїм господарям, працівники старанні завдяки особливій системі заохочень, словом, ніхто не “нудьгує від неробства і неробства” і “приємне сполучається з корисним”. Господарі приймають участь у сільських святах, входять в усі подробиці ведення господарства, ведуть розмірений спосіб життя і приділяють велику увагу здоровому харчуванню.
Клара, кілька років тому втратила чоловіка, послухавши прохання подруги, переїжджає до Вольмара – Юлія давно вирішила зайнятися вихованням її маленької доньки. Одночасно пан де Вольмар пропонує Сен-Пре стати наставником його синів – хлопчиків повинен виховувати чоловік. Після довгих душевних мук Сен-Пре погоджується – він відчуває, що зуміє виправдати надану йому довіру. Але перш ніж приступити до своїх нових обов’язків, він їде в Італію до сера Едуарду. Бомстон закохався в колишню куртизанку і збирається одружитися на ній, відмовившись тим самим від блискучих видів на майбутнє. Сен-Пре, що здійснилися високих моральних принципів, рятує друга від фатального кроку, переконавши дівчину заради любові до сера Едуарду відкинути його пропозицію і піти в монастир. Борг і доброчесність торжествують.
Вольмар схвалює вчинок Сен-Пре, Юлія пишається своїм колишнім коханим і радіє з’єднує їх дружбу “як безприкладним перетворенням почуттів”. “Осмілюсь ж похвалити себе за те, що у нас вистачить сили не збитися з прямого шляху”, – пише вона Сен-Пре.
(2 votes, average: 4.50 out of 5)