У знамениту Болдинскую осінь 30-літній А. С. Пушкін завершив роботу над романом “Євгеній Онєгін”. Працюючи над ним, він почував свій “полудень”, але був вдячний юності “за шум, за бури, за бенкети”. За цей час багато чого перемінилося в житті. Царювання Олександра I, посилання, вигнання, грудень 1825 року. Інших уже не було, інші нудилися в посиланні. Багато приводів для роздумів і розчарувань, але робота над романом захоплювала, стих лився легко й вільно. У романі виникло відбиття легке пізнаваного життя Москви, Петербурга, сонної провінції,
замигтіли особи дворян і двірська, військова й цивільна, стара й молодих – вся Росія. Як у дзеркалі, відбилися в ньому її Історія й культура, її національні риси. Адже щира національність, за словами Гоголя, “складається не в описі сарафана, але в самому дусі народу”, а їм пронизане весь добуток. І хоча Пушкін представив у романі, в основному, дворянське стан, до якого належав сам, у ньому “майже винятково виразився прогрес” епохи 20-х років XIX століття. Вище коло суспільства, до якого належав Онєгін, диктував свої закони виховання, утворення, поводження. Багато хто, як і батько героя, служили,
але жили боргами, балами, передоручивши виховання дітей гувернерам-іноземцям, а ті вчили “чому-небудь і як-небудь”. Світло завершувало утворення “наукою страсті ніжної”. Західні прогресивні ідеї проникали в Росію через молодь, що навчалася в університетах Німеччини, як Ленский, але не прищеплювалися, а лише викликали спори, шумування розумів. “Чарівний край” мистецтва захоплював, заворожував на час, але застарілі плини викликали критикові: сентименталізм наводив сон, а романтизм був темний і млявий. Потрапляючи в суєту світла, віддаючи себе балам, обідам, театрам, навіть кращі із кращих вели життя дозвільну, без мети, турбот, праці. Коли “Петербург невгамовний” уже бував пробуджений до трудового життя, Онєгін тільки вертався додому, щоб до вечора знову поринути у вир задоволень. Не дивно, що “рано почуття в ньому охолонули”, “знудив світла шум” і опанувала “російська нудьга”. Трагедія Онєгіна і йому подібних у тім, що немає в їхньому житті високої мети, вони відірвані від національної культури, але зв’язані умовностями світла, їх страшить “шепіт, хохотня дурнів”, а природні людські почуття й пориви ховаються, придушуються. Світло визнає лише ті, Хто у двадцять років був франт иль хват, А в тридцять вигідно одружений, Хто в п’ятдесят звільнився Від приватних і інших боргів, Хто слави, грошей і чинів Спокійно в чергу домігся… Це ” особи, що зустрічаютьсяскрізь,”: “дами в чіпцях і трояндах, на вид злі”, “необхідні дурні”, хтось Проласов, що заслужив популярність низькістю душі, бальні диктатори – всі ті, кого ми зустрічали в комедії Грибоєдова, зустрінемо й у Гоголя. Не відрізняється ні в чому від столиці й білокамінна Москва, ярмарок наречених, хоча вона більше прихильна старовині й трохи відстає від моди: Всі так само бреше Любов Петрівна, Іван Петрович так само дурний, Семен Петрович так само скупий… Ті ж родинні обіди, розмови, альбоми, плітки – “нескладна, вульгарна дурниця”. Всі те ж і в селі, у садибах дрібнопомісних дворян, але з імітацією діяльності. Поміщики їздять по роботах, ведуть витрати, солять на зиму гриби, сваряться із ключницями й прикажчиками, карають слуг, а в іншому, як і в столиці, багато їдять, п’ють, улаштовують бали, моляться без ретельності. Так живуть Дріб’язкові, Буяновы, Ларіни – поміщики з мовцями прізвищами,- так жили їхні батьки й діди. Провінція забирає жар юних душ: потрапивши в Село, навіть неабияка людина закине свої заняття й буде товстіти, наживати подагру, сваритися. Риси народного побуту відзначені Пушкіним штрихами: у поміщика Дріб’язковаі мужики злиденні, мати Тетяни швидка на розправу, дівчини-селянки, збираючи ягоди, співають, Щоб панської ягоди тайкома Вуста. лукаві не їли… Лише портрет старої няньки більше конкретний. Віддана заміж в 12 років, вона бачила мало щастя в житті, а всю свою любов перенесла на панських дітей. Поетичні образи, створені Пушкіним, умістили в себе дуже багато. Одне точно підібране слово – епітет, метафора – і от перед вами цілий мир. Мир людини й природи тісно зв’язані на сторінках роману. Пейзаж нерідко є реальним тлом, на якому розгортаються події, указує на рух часу, оттеняет почуття героїв, підкреслює народну основу: Тетяна (російська душою, Сама не знаючи чому) З її холодною красою Любила російську зиму… Ліричні відступи – чудовий коментар автора, мабуть, самого головного героя роману. У них багато м’якого г умору, щиросердечної теплоти, ніжнос
ті, мудрості й серця. Даючи загальну характеристику роману “Євгеній Онєгін”, Бєлінський писав: “У своєму романі Пушкін зумів торкнутися так багато чого, натякнути про настільки многом, що належить винятково до миру російської природи, російського суспільства. Тому-Те “Онєгіна” можна назвати енциклопедією російського життя й найвищою мірою народним добутком”.
