“Євгеній Онєгін” – “енциклопедія російського життя”

У своєму віршованому романі – у властиво оповідальній його частині й у численних ліричних відступах, які Пушкін назвав “балаканиною”, – поет зображує російське життя з небувало широким, справді енциклопедичним розмахом, але в той же час робить це лаконічно, у гранично стислій формі, дійсно наближаючись до стислості енциклопедичних статей і заміток. В “Євгенію Онєгіні” автор показує нам холодний і егоїстичний Петербург, патріархальну Москву, Село, що зберігає традицій і звичаї, створює реалістичні портрети дворян того часу,

стану, до якого сам належав і життя якого добре знав. У цьому й полягає ” энциклопедич-ность” роману. Пушкіна в гранично стислій формі розповів про побут, вдачі, звичаї Росії першої чверті XIX століття.

Безумовно, основне місце в романі займає опис життя головного героя – молодого столичного “джигуна” Євгенія Онєгіна, на прикладі життя якого автор показує побут і вдачі світського суспільства. Ми довідаємося про типове виховання дітей дворян у той час:

Спершу Madame за ним ходила,

Потім Monsieur його перемінив.

Дитина була резов, але милий.

Monsieur l’Abbe, француз убогої,

Щоб не змучилося дитя,

Учив

його всьому жартуючи,

Не докучав мораллю строгої…

Утворення було поверхневим, “чому-небудь і як-небудь”, а в необхідний набір знань входила тільки французька Мова, уміння танцювати мазурку, “кланятися невимушено” і “наука страсті ніжної”. Ми бачимо й коло читання молодих людей того часу: сентиментальні романи й латинь “з моди вийшли”, і молоді люди захопилися Адамом Смитом, “співаком Гяура й Жуана” Байроном і іншими романтичними авторами, а також романами, у яких “відбилося століття й сучасна людина зображена досить вірно”. Докладно в першому розділі показаний розпорядок дня молодого джигуна: безцільне пропалювання життя на бульварах, у ресторанах і театрах, на безтурботних бенкетах. Ми бачимо й одяг головного героя (“надягши широкий болівар”), і його кабінет, у якому є “всі, чим для примхи рясної торгує Лондон педантичний і по Балтическим хвилях за ліс і сало возить нам”, докладно описане й меню в ресторанах:

Перед ним roast-beef закривавлений,

И трюфли, розкіш юного років,

Французької кухні кращий колір,

И Стразбурга пиріг нетлінний

Меж сиром лимбургским живим

И ананасом золотим

Особливо повно представлений театр того часу – його репертуар, артисти, відомі драматурги:

Чарівний край! Там у старі роки,

Сатири сміливий владар,

Блищав Фонвізін, друг волі,

И перейнятливий Княжнін;

Там Озеров мимовільні данини

Народних сліз, рукоплесканий

Із младой Семеновій ділив…

Не менш докладно описаний і побут помісного дворянства. Пушкіна досить багато часу жив у своєму маєтку Михайловское й добре знав життя провінційних поміщиків. Про життя селян він міг судити по оповіданнях своєї няньки Орисі Родіонівни, чий образ почасти створив в особі няньки Тетяни Ларіній. Автор показує заняття повітових поміщиків: їхньої зустрічі, бенкети, свята, роботи, соління грибів, розмови “про косовицю, про провину, про псарню й свою рідню”; коло читання: сентиментальні романи й сонник Мартина Задеки. Про життя провінційного дворянства ми можемо судити на прикладі сім’ї Ларіних, заняттям баби Ларіній:

Вона езжала по роботах,

Солила на зиму гриби,

Вела витрати, голила чола,

Ходила в лазню по суботах…

Автор знайомить нас із традиціями й звичаями, відзначає ознаки “милої старовини”, збереженої ними.

У них на масниці жирної

Водилися російські млинці;

Два рази в рік вони говіли;

Любили кругла гойдалка,

Подблюдны пісні, хоровод…

Тетяна, улюблена героїня Пушкіна, втілює в собі ідеал російської жінки, вона була близька народу, убрала в себе його дух:

Тетяна вірила преданьям

Простонародної старовини,

И снам, і картковим гаданьям,

И пророкуванням місяця.

У сьомому розділі показана патріархальна Москва. Її опис дуже. схоже на грибоедовское, що не. випадково. Автор зайвий раз хотів підкреслити її патріархальність, вірність традиціям, консерватизм:

Але в них не видно зміни;

Усе в них на старий зразок;

У тіточки князівни Олени

Усе той же тюлевий чепець;

Усе білиться Лукера Львівна,

Всі те ж бреше Любов Петрівна,

Іван Петрович так само дурний,

Семен Петрович так само скупий…

Але, на відміну від Грибоєдова, Пушкін все-таки любить Москву саме за її щиросердність, теплоту й прихильність національним традиціям. Він захоплюється її багатою історією, її богатыми військовими подвигами:

Дарма чекав Наполеон,

Останнім щастям упоєний,

Москви уклінної

Із ключами старого Кремля:

Ні, не пішла Москва моя

До нього з винної головою.

Не свято, не прийомний дарунок,

Вона готовила пожежу

Нетерплячому героєві.

Крім замальовок життя Росії, даних безпосередньо в оповідальній частині роману, багато чого ми довідаємося й з авторських ліричних відступів. Постійно перериваючи оповідання роману своїми зауваженнями, автор повідомляє нас своя думка із приводу тих або інших подій, дає характеристики своїм героям, розповідає про себе. Так, ми довідаємося про друзів автора, про літературне життя, про плани на Майбутнє, знайомимося з його міркуваннями про сенс життя, про друзів, про любов і многом іншому, що дає нам можливість скласти уявлення не тільки про героїв роману, про життя російського суспільства того часу, але й про особистість самого автора. Це зайвий раз підтверджує слова Бєлінського про те, що роман Пушкіна “Євгеній Онєгін” – це “енциклопедія російського життя” першої чверті XIX століття


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


“Євгеній Онєгін” – “енциклопедія російського життя”

Categories: Нові твори

Links