Роман “Євгеній Онєгін” і питання національного життя

* Встає купець, іде рознощик,

* На біржу тягнеться візник,

* Із глечиком охтенка поспішає,

* Під нею сніг ранковий хрумтить…

Точними деталями Пушкін нагадує про характер життя кріпосного села, селянства. Воплощавших духовний і моральний вигляд передової російської молоді 20-х років. У Євгенію Онєгіні багато чого нагадує образи кавказького бранця й Алеко. Як і вони, він не вдоволений життям, утомився від її, почуття його охолонули. Але тепер перед нами не умовний романтичний герой. Онєгін – соціально-історичний, реалістичний

тип, що втілює вигляд покоління, життя якого обумовлена особистими й суспільними обставинами, певною суспільним середовищем епохи декабристів.

Своєю начитаністю й культурою Онєгін відрізняється від більшості дворянських суспільств. Порожнеча життя мучить Онєгіна, він у всім разочаровывается, упадає в нудьгу. У ньому Пушкін відзначає кризу, кінець старих ідеалів життя, що сходять до XV в. Разом з тим Онєгін син свого часу й свого середовища. Він виріс у типових умовах виховання столичної дворянської молоді, йому властиві світські забобони, жертвою яких стає Ленский. Онєгін живе “без мети, без праць”. Його охолоджений

розум все піддає сумніву, ніщо не захоплює його. Він людина волелюбний, але, на відміну від грибоедовского Чацкого, не піднімається до політичного протесту проти кріпосництва. У селі Онєгін поводиться як гуманного пана стосовно селян, але він не замислюється над їхньою долею. В Онєгіні є “душі пряма шляхетність”, вона виявився здатний всім серцем полюбити Ленского, але нічим не могла спокусити його наївна простота й принадність провінційної Тетяни. В Онєгіні як би зібрані всілякі риси, з яких складався вигляд російської дворянської інтелігенції часу Пушкіна.

Онєгіну властиві й скептицизм, і розчарованість; у ньому помітні риси “зайвої людини” і навіть обломів. В образі свого героя Пушкін втілив багато хто з тих рис, які виявляться потім у персонажах романів Лермонтова, Тургенєва, Герцена, Гончарова. І все-таки в люб-пі Онєгіна до Тетяни Пушкін підкреслює, що його герой здатний до морального відродження, що це ще не зовсім охолола людина, що в ньому ще киплять сили життя.

Пушкін хотів зблизити з декабристами й Онєгіна час подорожі по Росії Онєгін знайомиться з батьківщиною, у ньому пробуджується почуття патріотизму. Подорожуючий по Росії Онєгін настроюється в лад думкам і Почуттям російських вільнодумців 20-х років, у його міркуваннях виникають близькі декабристам історичні образи стародавніх вільних міст Новгорода й Пскова. Події роману кінчаються за часом навесні 1825 р. Якби Пушкін продовжувала роман, він показав би зближення Онєгіна з декабристським рухом за кілька місяців до повстання 14 грудня. Поет говорив одному зі своїх знайомих, що “Онєгін повинен був або загинути на Кавказі, або потрапити в ряди декабристів”. Онєгін, звичайно, не декабрист, але обоє ці варіанта зближали долю героя Пушкінського роману із трагічною долею багатьох кращих людей із дворянської молоді його часу. Розповідаючи в десятому розділі про політичні події 1812-1820 гг. і про рух декабристів, даючи тим самим велику історичну раму для змісту “Євгенія Онєгіна”, Пушкін, видимо, відмінювався до другого варіанта.

И Онєгін і Ленский – люди різних характерів і настроїв виявляються пов’язаними з передовим рухом їхнього часу. Романтична захопленість Ленского, його волелюбність, віра в людей, у добро, романтична мрійність, височина почуттів, потяг до слави, любов до прекрасного минулому властиві багатьом декабристам молодшого покоління – А. Одоєвському, Е. Оболенському, молодшому Бестужеву й іншим.

* Негодованье, сожаленье,

* До блага чиста любов

* И слави солодке мученье

* У ньому рано хвилювали кров.

* Він з лірою мандрував на світі!

* Під небом Шиллера й Гете,

* Їхнім поетичним вогнем

* Душа запалилася в ньому;

* И муз піднесені мистецтва,

* Щасливець, він не постыдил:

* Він у піснях гордо зберіг

* Завжди піднесені почуття,

* Пориви незайманої мрії

* И принадність важливої простоти.

Разом з тим в образі Ленского Пушкін передає таку рису, як сполучення піднесених ідеалів зі слабким знанням життя. Пушкіна вважав за можливе й інший кінець для Ленского – долю поміщика-обивателя, перетворення поета людини типу гоголівського Манилова, що, щасливий, говорив би своїй Ользі: “Душенька, відкрий ротик, тобі покладу цукерок”. Бєлінський саме подібний кінець і пророкував Ленскому. Пушкіна глибоко співчуває своєму героєві, мріям його юності. Поетові були дороги в Ленском “і спрага знань праці, і страх пороку й сорому”, шляхетні поняття про честь і романтична височина почуттів, властива, наприклад, ліцейському другові Пушкіна – поетові-декабристові Кюхельбекеру, з яким у юні роки вони вели бесід “про Шиллере, про славу, про любов”. Міцкевич навіть знаходив і Ленском самого “Пушкіна в одну з епох життя його”.

Але в Пушкіна відчувається й критичне відношення до Онєгіна й Ленскому. У його зображенні Онєгін близький до тих героям західноєвропейського реалістичного роману, які втілювали собою образ “сучасної людини” з його “озлобленим розумом, що кипить у дії порожньому”. Лихом обох героїв роману є відірваність від народного грунту


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Роман “Євгеній Онєгін” і питання національного життя

Categories: Нові твори

Links