Яким бачиться мені Омелян Пугачов у повісті О. С. Пушкіна “Капітанська дочка”

Не дуже давно я прочитав книгу О. С. Пушкіна Капітанська дочка. У ній розповідалося про парубка Петрові Андрійовичеві Гриневе, якого батько спочатку хотів відправити служити в Петербург, а потім передумав і відправив його в Білогірську міцність. Перші враження Гринева від Білогірської міцності відразу були не кращими. Гарнізонне життя зовсім не залучало Гринева, як служба в Санкт-Петербурзі. Капітан Миронов представлявся йому сердитим і строгим старикашкой, що повністю відданий своїй службі. Репутація Білогірської міцності в Гринева ще більше

зіпсувалася, коли замість грізних веж і бастіонів, він побачив сільце, оточену бревенчатим забором. Надалі відношення Гринева до Білогірської міцності дуже змінилося. Воно стало краще.

Один з головних героїв повести Капітанська дочка проводир народного повстання Омелян Пугачов. У наш час можна почути багато толков із приводу цього повстання, і всі вони різні: одні схильні називати це визвольною боротьбою пригнобленого народу, інші а їхні значно більше просто різаниною, чистої води розбоєм. Я думаю, у пору Пушкіна відношення до Пугачова й повстання, що він очолив, теж було двояким, поэтому-то воно й

викликало непідроблений інтерес поета. Пушкіна вивчив багато документів, що стосуються Пугачова і його справ, прислухався до думки народу, і в результаті з’явилося два добутки, присвячених цій людині: Історія Пугачова й Капітанська дочка. Яким же з’являється перед читачем Омелян Пугачов у Капітанській дочці. От думка сугубо моє

Уперше на сторінках повести ми знайомимо з Пугачовим (не знаючи при цьому, що це Пугачов), уже в другому розділі. Пугачов випадкова людина, Богом посланий Гриневу й Савельичу у вожаті. Тільки завдяки йому змогли наші герої добратися до житла й перечекати пургу. Із цього епізоду можна впевнено сказати, що вожатий людин колишній, далеко не боязкого десятка. Гринева вразила тямущість його й тонкість чуття. Видатної здалася й зовнішність людини: Зовнішність його здалася мені чудова: він був років сорока, росту середнього, сухорлявий і широкоплечий. У чорній бороді його показувалися проседь; живі більші очі так і бігали. Особа його мало вираження досить приємне, але шахрайське. Волосся були обстрижені в кружок; на ньому був обірваний сіряк і татарські шаровари. Мовлення вожатого насичене прислів’ями, приказками. А згодом ми довідаємося про любов Пугачова до російських народних пісень. Це свідчить про його народні коріння. Одним словом, Пугачов-вожатий здався мені дуже приємним, милим людиною

Друга зустріч із Пугачовим (тепер уже проводирем народного повстання) відбулася в Білогірській міцності, куди був спрямований на службу Гринев. Тут думка моє про Пугачова, як про милого, приємну людину помітно похитнувся: Пугачов цього разу смертоубийца, по його провині гинуть полюбившиеся нам батько й мати Маші Мироновій, прості, шляхетні люди, з дитинства придававшие величезне значення поняттю честі. Я не сказала, що моя думка про Пугачова радикально змінилося. Немає. І причиною цьому вчинок Пугачова у відношенні Гринева й Савельича, що, крім як шляхетним, ніяк не назвеш. Пугачов тут теж бачиться мені людиною честі, вона не зміг нанести образу тому, хто колись зробив йому добро, хоч людин цей його супротивник і заслуговує такої ж кари, що й інші супротивники Пугачова. Це побачення з Пугачовим у Петра Гринева було не останнім. Наступного разу він зустрівся з бунтарем, коли їхав звільняти з полону Швабрина свою кохану Машу Миронову. Пугачов сам узявся супроводжувати молодого дворянина до Білогірської міцності. По дорозі між ними зав’язалася розмова, з якого ми довідаємося життєвий принцип цієї людини: чим триста років харчуватися падлом, краще раз напитися живою кров’ю. Тобто чим жити довге життя в гнобленні й неволі, краще прожити небагато, але вільною людиною, нікому не підкоряючись. На слова Гринева про те, що жити вбивством і розбоєм значить… клювати мертвечину, Пугачов нічого не відповів і задумався. Таке поводження, на мою думку, говорить про те, що подібні думки, швидше за все, відвідували й Пугачова. У цій же розмові Пугачов, мудрий і сміливий вождь повстання, зізнається, що передчуває поразку піднятого їм бунту й своя страта

Вустами Пугачова Пушкін тут висловив свою ідею народне повстання закономірно, але воно не приведе до бажаних результатів, тому що не приведи Бог бачити російський бунт, безглуздий і нещадний. Отже, Пугачов шляхетний і сміливий, але він і жорстокий

Читаючи добуток, так і хочеться схилитися до думки, що це позитивний герой, але відразу представляєш себе на місці чоловіка й жінки Миронових і сотень інших людей, яким не випало щастя подарувати Пугачову у свій час заячий тулупчик, і починаєш розуміти, що той, хто бере на себе Боже право розпоряджатися людськими життями, навряд чи може бути позитивним

Життя для парубка в міцності стала не тільки сносною, але й приятною. Подання про коменданта виявилося помилковим у його будинку Гринев був прийнятий, як рідний. І його дочка, Маша Миронова, спочатку не сподобалася Гриневу, а потім здалася йому дуже недурний. Майже відразу, як Гринев приїхав у міцність, він познайомився з культурною й освіченою людиною зі Швабриним. І Гринев і Швабрин дуже зраділи, що в цьому закутковому сільці є хоч одна культурна й грамотна душа. Але надалі їхнє відношення друг до друга початок різко псуватися. Із самого початку їхньої дружби Швабрин лестив Гриневу, говорячи, що Маша Миронова повна дурочка, тому що сам був по вуха закоханий у неї. Один раз Гринев склав вірші про свою кохану й показав їх Швабрину. Ці вірші, як він сказав, здалися повною дурістю, насправді ж сказав він це не тому, що вони йому не сподобалися, а від ревнощів до Гриневу. Потім Швабрин почав немилосердно розбирати кожний рядок вірша

Нарешті Гринев розлютив і почав кидатися на Швабрина, а той, зненавидівши Гринева, запропонував йому дуель на шпагах, на що парубок з радістю погодився, тому що в цей момент він готовий був розтерзати Швабрина, внаслідок чого був дуже сильно поранений їм у груди, нижче правого плеча. Коли Гринев опам’ятався після поранення, виявилося, що він лежить на ліжку, у незнайомій світлиці. Потім відварилися двері. Чтокаков – вимовив голос, від якого герой відразу затріпотів. Це була Марья Іванівна. Вона підійшла до ліжка й нахилилася. Петро був ще дуже слабкий, тому не повинен був багато розмовляти. Наступного дня Гринев, прокинувшись, замість Савельича побачив Машу. Потім вона поцілувала Петра. Так розвивалася любов між дочкою капітана Миронова й здалеку молодою людиною, що приїхала,

Із цього моменту Гринев пішов на виправлення. І от один раз він сказав Марье Іванівні: Мила, добра Марья Іванівна, будь моею женою. Відповідь була задовільний, але небагато пізніше Маша додала, що без згоди батьків Гринева вона заміж не піде. У ніжності матушкиной я не сумнівався; але, знаючи вдачу й напрям думок батька, я почував, що любов моя не занадто його торкне й що він буде на неї дивитися як на примху парубка, з такими похмурими думками Петро писав лист, із проханням про батьківське благословення, до себе додому. Показав його Маші, що сказала, що цей лист розжалобить навіть найсуворішої людини, і в них не було сумніву в його успіху. Через кілька днів прийшла відповідь. Він був негативним. Буває так, що ти віриш у що-небудь на всі сто відсотків, а результат виявляється повною протилежністю, тоді ти готовий рвати й метати. У Гринева було таке ж відчуття після того, як він прочитав відповідь батька. Петруша був повністю розбитий батьківською брутальністю

Небагато часу через прийшли кликати Гринева від імені коменданта. Коли Петро прийшов, комендант сказав: Добродії офіцери, важлива новина! Слухайте, що нам пише генерал. Він надяг окуляри й почав читати лист. У ньому говорилося, що з-під варти втік донський козак і розкольник Омелян Пугачов, і вже взяв і розорив кілька фортець, скрізь роблячи грабежі й страти; генерал наказував комендантові вжити належних заходів. Ще через кілька днів був схоплений башкирец із обурливими аркушами. Із цього приводу комендант знову зібрав офіцерів. Вони вирішили башкирца катувати. Комендант дав вказівку принести батога, а через кілька хвилин привели невільника. Башкирец ступнув через поріг. По всіх ознаках він був дуже старий, але ока його ще блискали вогнем. Комендант довідався в ньому того ще бунтівника, що побував у їхніх капканах. Нарешті, капітан Миронов сказав йому: Говори, хто тебе підстелив. У відповідь башкирец нічого не, сказав. Потім помічник коменданта Юлай повторив питання татарською мовою. Реакція була такий же, як і в першому випадку. Тоді комендант наказав починати хльостати його батогами. Башкирец почав турбуватися, і коли Юлай замахнувся, він видав жалібний протяжливий звук і відкрив рот, у якому замість мови ворушився короткий обрубок. Гринев і всі були уражені цим случаємо

Через кілька днів пугачовці напали на міцність. Гринев бився з ними дуже завзято, але що могла зробити армія, що складається всього зі ста тридцяти солдатів, проти численної армії пугачовців. У підсумку солдати лже-царя без особливих зусиль взяли міцність. Коли Гринева привели до Пугачова, він довідався в ньому їхнього вожатого, що проводив із Савельичем до постоялого двору в ніч бурану. Пугачов теж довідався Гринева, і я вважаю, що саме тому Пугачов помилував Петра. Надалі відношення Гринева до Пугачова змінилося клучшему.