Як Д. І. Писарєв у статті “Базарів” захищає І. С. Тургенєва?

Світоч критики повинен опромінювати, а не палити. Ш. Фавар Ряд статей про Базарове був написаний потім, щоб захистити й роз’яснити весь лад наших понять. Д. І. Писарєв У лютневому номері журналу “Російський вісник” за 1862 рік був надрукований четвертий роман І. С. Тургенєва “Батьки й діти”. Навколо роману розГорелася така запекла полеміка, який ні до, ні після вже не знала історія російської журналістики. Причин для серйозних суперечок було дві: оцінки сучасного історичного моменту й складний образ головного героя роману. Ідейна

боротьба й події першої російської революційної ситуації 1859-1861 років розкололи суспільство на два табори.

Табір консерваторів, дружн і згуртований, виступав, по різних міркуваннях, проти будь-яких перетворень; табір передових людей, що роздирається протиріччями, визнавав необхідність змін в економічному, політичному, духовному житті країни, але був розколотий з питань тактики Помірні прогресисти (по своїх переконаннях до них належав Тургенєв) виступали за ліберальний, реформістський шлях розвитку Росії; активні прогресисти – революційні демократи (співробітники редакції журналу “Сучасник”)

думали, що порятунок Росії в селянській революції. Тургенєв оцінював навколишню російську дійсність із ліберально-просвітительської точки зору: він не був прихильником революцій і народних повстань, але був при цьому переконаним супротивником кріпосницького безправ’я, безграмотності й неуцтва. В 1860 році через ідейні розбіжності Тургенєв припинив усякі відносини з “Сучасником”, тобто відмовився друкуватися в журналі й попросив не поміщати свого ім’я в числі співробітників журналу. Головним героєм нового роману Тургенєв зробив студента Базарова, дворянина по походженню й революційного демократа по переконанню, парубка із суспільними поглядами, протилежними тургеневским.

Незважаючи на останню обставину, письменник “чесно й не тільки без упередження, але навіть зі співчуттям відніс” (І. С. Тургенєв “Із приводу “Батьків і дітей””) до Базарову. Іншими словами, автор сам розумів, що створив складний, суперечливий образ головного героя: “Положа руку на серце, я не почуваю себе винуватим перед Базаровим і не міг додати йому непотрібної насолоди Якщо його не полюблять, як він є, з усім його неподобством – значить я винуватий і не зумів злагодити з вибраним мною типом. Штука була б не важлива представити його ідеалом; а зробити його вовком і все-таки виправдати його – це було важко…

” (лист до А. І. Герцена від 1862). Зрозуміло, такий Базарів мало кому міг сподобатися, тому різні критики узялися з різних ідеологічних позицій розбирати-розбивати образ тургеневского героя. Представники табору консерваторів, виступаючи проти “матеріалізму й усілякого нігілізму”, думали, начебто Тургенєв виставив Базарова на осміяння й осудження (В. І. Аскоченский), начебто автор бачив у Базарове й молодому поколінні взагалі тільки “дику монгольську силу” (“Батьки й діти”, X), тобто “щось посторонее, нітрохи не дороге” (Н. Н. Стахов) і навіть вороже росіянці життя Так Тургенєв був представлений ненависником молодого покоління Росії.

Однак особливо цікаві статті належали критикам ліберальної й революційно-демократичної орієнтації. Н. М. Ковзанок, головний редактор ліберального журналу “Російський вісник” (у ньому після розриву з “Сучасником” Тургенєв надрукував роман “Батьки й діти”), у статті “Роман Тургенєва і його критиків” люто обрушився на нігілістів. Критик у базаровской “науці з її жабами й мікроскопами” побачив тільки “обман почуттів”, а в базаровском запереченні – сумнівну мудрість, що вся “складається з ряду нулів і мінусів”.

За новим поколінням, за базаровским типом не коштують, уважав Ковзанок, такі сили російського суспільства, які могли б внести в життя новий зміст. Поштовхом до виступу Каткова послужили петербурзькі пожежі, улаштовані нібито (прямих доказів не було) нігілістами-революціонерами через два місяці після виходу у світло роману “Батьки й діти”. На думку Каткова, Тургенєв, що явно симпатизує Базарову, був причетний до цих пожеж. Так мимоволі Тургенєв у компанії з нігілістами-паліями виявився ненависником Росії. Саму нещадну критику письменник витримав від своїх колишніх товаришів з революційно-демократичного журналу “Сучасник”, де була поміщена стаття М. А. Антоновича “Асмодей нашого часу” (1862).

Антонович виконував редакційне завдання – “розгромити” роман Тургенєва, що співробітники журналу вважали “відкритою заявою ненависті Тургенєва до Добролюбову” (Н. Г. Чернишевський “Спогаду”). Критик “Сучасника” отруйно назвав Базарова “Асмодеем нашого часу”, що зовсім несправедливо стосовно тургеневскому героя. Асмодей – це блудний біс зі старозавітних переказів.

Один з його “подвигів” – переводити ревнощами дівицю, що сподобалися йому,, убиваючи одного за іншим неї наречених На думку Антоновича, Базарів схожий на Асмодея вже тому, що перед смертю говорить Одинцовій: “Ох, як близько, і яка молода, свіжа, чиста…” (XXVІІ), тобто випробовує до неї непристойну пристрасть у таку невідповідну мінуту. Крім того, “Асмодей нашого часу” (1858) – назва скандального роману В. І. Аскоченского, головний герой якого – Пустовцев, молодий розбещувач безвинності й нещадний насмішник над всіма людськими почуттями.

На думку Антоновича, “Пустовцев – рідний брат і двійник Базарова по характері, по переконаннях, по аморальності, навіть через недбайливість у прийомах і туалеті”. Одночасно й незалежно від “Сучасника” інший революційно-демократичний журнал, “Російське слово”, надрукував свій розбір “Батьків і дітей” – статтю Д. І. Писарєва “Базарів” (1862). У Писарєва було своє редакційне завдання – відповісти Каткову й показати, у чому складається суспільна сила молодого покоління. Позитивно відгукнувшись про роман, Писарєв волею-неволею вступив у суперечку з “Сучасником”. Іншими словами, Антонович і Писарєв зовсім розійшлися в оцінці тургеневского роману по самих головних питаннях: по тлумаченню образа Базарова, по визначенню авторських симпатій, по характеристиці художніх вартостей добутку, по формулюванню головної ідеї.

По всіх названих пунктах Писарєв захистив Тургенєва від несправедливих нападок “Сучасника”. Про відношення Тургенєва до Базарову (а отже, до молодого покоління) Антонович судить дивно поверхово, начебто письменник харчує до молодих героїв (“дітям”) “якусь особисту ненависть і ворожість”, хоче “представити їх у смішному або вульгарному й мерзенному виді”. Тургенєв “змушує” Базарова програвати в карти батькові Олексію, робить із головного героя ненажеру (завжди відзначає, що Базарів “говорив мало, а їв багато”) і п’яницю (на сніданку в Кукши-Ний Базарів мовчав і “усе більше займався шампанським”). Коротше кажучи, головний герой роману – “це не людина, а якась жахлива істота, просто диявол, або, виражаючись більш поетично, асмодей.

Він систематично ненавидить і переслідує всі, починаючи від своїх добрих батьків, яких терпіти не може, і закінчуючи жабами, яких він ріже з нещадною жорстокістю”. Писарєв пише про відносини Тургенєва до Базарову більш спокійно й справедливо:”Тургенєва спало на думку вибрати представником базаровского типу людини необтесаного; він так і зробив і, звичайно, малюючи свого героя, не приховав і не зафарбував його угловатостей” (ІІІ). Письменник “сам ніколи не буде Базаровим, але він вдумався в цей тип і зрозумів його так вірно, як не зрозуміє жоден з наших молодих реалістів” (V). Антонович затверджує, що Тургенєв не розташований до молодого покоління: “ставиться до дітей навіть вороже; батькам він дає повну перевагу у всім і завжди намагається підняти їх за рахунок дітей”.

Писарєв, навпроти, думає, що автор “не співчуває цілком жодному зі своїх діючих осіб; від його аналізу не вислизає жодна слабка або смішна риса; ми бачимо, як Базарів забріхується у своєму запереченні, як Аркадій насолоджується своєю розвиненістю, як Микола Петрович боїться, як п’ятнадцятирічний юнак, і як Павло Петрович рисується й злиться, навіщо на нього не любується Базарів, єдина людина, який він поважає в самій ненависті своєї” (V). Антонович уважає, що роман “Батьки й діти” – “морально-філософський трактат, але поганий і поверхневий. Тому у романі немає жодного живої особи й живої душі, а всі тільки відвернені ідеї й різні напрямки, уособлені й названі відповідними іменами”. Писарєв заперечує: “…безпосереднє почуття читачів (…