Д. И. Писарєв: Своєрідність літературно-критичної позиції

Серед видатних діячів 60-х років XIX століття видне місце займав Писарєв. Він був революціонером-демократом з дотримувався матеріалістичних поглядів. Його статті, виконані великого емоційного підйому, різкі й жагучі, а в силу цього порию й помилкові, користувалися великою популярністю в демократичної молоді, викликали спори, будили думку, сприяли постановці й обговоренню актуальних питань суспільного й літературного розвитку

Своєрідність позиції Писарєва було визначено особливостями того часу, коли він почав свою діяльність. В обстановці

політичної реакції, з одного боку, а з іншого боку – неуцтва й убогості багатомільйонного селянства Писарєв висуває принцип “економії сил”, відповідно до якого діяльність передової молоді повинна бути обмежена й сконцентрована тільки на самій вирішальній ділянці ідеологічної роботи: поширенні й пропаганді знань, освіти. Цілком зрозумілим із цього погляду було заперечення їм “павуки про прекрасний” (одна з його статей так і називалася: “Руйнування естетики”). Він думав, що при подальшому розвитку наукових знань естетика повинна зникнути, розчинитися вфизиологии.

В ім’я “економії

сил” Писарєв вимагає негайну, “сиюминутную” користь від будь-якого виду розумової діяльності (це одержало назву “утилітаризму”). Тому він принципово не приймав такі види мистецтва, як балет, Музика, скульптура, роблячи, однак, виключення для літератури. У всій історії світової літератури Писарєв цінував насамперед те, що “може сприяти нашому розумовому розвитку”. Так, “надзвичайно корисними працівниками нашого століття” Писарєв називав Некрасова, Тургенєва, Диккенса, Гюго. Визнаючи більші можливості в перетворенні життя, критик вів безперервну боротьбу з аполітизмом і безідейністю

На самому початку свого творчого шляху Писарєв не приймав принципів “реальної критики” Добролюбова. Об’єктивності художньої Творчості він сприймав як безпристрасність. Так в 1886 р. він виражав невдоволення романом Гончарова “Обломів”і тому що в ньому письменник ніде не говорив виразно: “Я вважаю це гарним, а те дурним, по такий^-тее причинам”. “…Тільки особиста наснага автора,- писав критик,- гріє й розжарює його добуток”. Однак порівняно незабаром він починає враховувати, як говорив Добролюбов, не стільки”! те, “що хотів сказати автор, скільки те, що позначилося їм”. Так, побудовані статті Писарєва “Базарів” (1862) і “Реалистим” (1864) – кращі роботи, що з’явилися в XIX в. про “Батьків і дітей”.

Базарів був для критика воістину знахідкою. Писарєв побачив у тургеневском герої людини, максимально близького йому світовідчуванню. Як відомо, публікація “Батьків і дітей” викликала жваву полеміку. Писарєв, по суті, був єдиним критиком, 60-х років, що увидели в Базарове справжнього демократа, поява якого було необхідно для російського життя. По переконанню Писарєва, роман Тургенєва (які б не були суб’єктивні погляди автора) здатний вселити читачам щиру симпатію до людей базаровского типу: важливо тільки бачити в добутку “не дисертацію на задану тему, а вірну, глибоко відчуту й без найменшої утайки намальовану картину сучасного життя”. Як видно, у принципі “реальної критики” були міцно засвоєні критиком

По Думці Писарєва, Базарів готовий на рішучу боротьбу, але він прийме в ній особисту участь лише тоді, коли дозріють необхідні умови, коли він “побачить можливість діяти не машинально. Його не підкуплять оманні форми; зовнішні вдосконалення не переможуть його завзятого скептицизму; він не прийме випадкової відлиги за настання весни” 2, 45. У цих словах звичайно бачать прояв скептичного відношення Писарєва до реформ, які проводило царське самодержавство. Але критик мав на увазі також і інші ілюзії: віру й швидкий революційний виступ народу, що він не розділяв. Це найбільше чітко виразилося в його відношенні до героїні драми Островського “Гроза”. У статті “Мотиви російської драми” (864) Писарєв вступив у пряму полеміку з Добролюбовим, рішуче відмовляючись бачити в Катерине “промінь світла н темному царстві”. Суперечка йшла не стільки про літературу, скільки про перспективи розвитку визвольного руху в 60-і роки

Писарєв Оцінював характер Катерини з позицій нового історичного періоду. Після опублікування статті Добролюбова пройшло всього чотири роки, а суспільна ситуація зовсім змінилася. Для Добролюбова Катерина була провісником народного пробудження, “грози”. Однак народ так і не піднявся на революційну боротьбу. Тому, уважає Писарєв, розрахунок повинен бути не на Катерину, що недалеко пішла від “темного царства”, а на “мислячий пролетаріат”, на Базарова.

За допомогою Писарєва ми краще довідаємося бурхливий, складний час, представником якого він є. Не можна забувати, що молоде покоління 60-х років уважало його одним зі своїх учителів, що популярність його була не меншої, чим популярність Добролюбова. Сьогодні простіше зрозуміти причини й суть тих або інших оман критика, але важливо саме зрозуміти їх, осмислити як один з етапів у складному процесі пошуків істини


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Д. И. Писарєв: Своєрідність літературно-критичної позиції

Categories: Нові твори

Links