ЧиПотрібний Базарів Росії? (по статті Д. І. Писарєва “Базарів”)

Пускай загинуть наші імена, аби тільки спільна справа була врятована! П. В. Верньо Прощаючись наприкінці роману з Одинцової, що вмирає Базарів між іншим вимовляє важливі для ідейного змісту роману слова: “Я потрібний Росії… Ні, видно, не потрібний Та й хто потрібний? Швець потрібний, кравець потрібний, м’ясник…” – і плутає їх з маренням: “…

М’ясо продає… м’ясник… постійте, я плутаюся… Отут є ліс” (XXVІІ).

Спочатку здається, що Базарів, а разом з ним і Тургенєв порушують дивне питання. Базарів – майбутній

лікар, освічена людина, що вміє й бажає працювати, що могет, за словами Аркадія Кірсанова, відмінно займатися й практичною медициною, і наукою, і не тільки цими видами діяльності (XXІ). Чому ж він не потрібний своїй країні, де гостро відчувається недостача й лікарів, і ділових утворених людей? Справа в тому, що питання Базарова для письменника має зовсім конкретний підтекст: чи потрібний Росії Базарів-Нігіліст, тобто революціонер Сам Тургенєв, будучи лібералом, людиною помірних політичних поглядів, на поставлене питання, як здається, дає негативна відповідь, тому Базарів протягом усього роману представлений як герой-одинак,

а наприкінці роману вмирає, так і не реалізувавши ні в чому своїх видатних здатностей. Мало того, уже через півроку після його смерті про нього ніхто й не пам’ятає, крім нещасних старих батьків так незначного Ситникова, що “товчеться в Петербурзі й продовжує “справу” Базарова” (XXVІІІ).

Свій задум щодо образа Базарова Тургенєв розкрив у приватному листі від 14 квітня 1862 року до свого друга – письменникові К. К. Случевскому: “Мені мріялася фігура (… ) сильна, злісна, чесна – і все-таки приречена на загибель – тому що вона все-таки коштує ще напередодні майбутнього… “. Іншими словами, письменник допускав, що в майбутньому люди базаровского типу можуть знайти корисне застосування своїм “революційним талантам”, але зараз – в 60-е роки XІX століття – нігілістичні ідеї Базарова Тургенєв уважає непотрібними й небезпечними. Цікаво, що Писарєв, будучи революційним демократом по політичних переконаннях, погоджується з Тургенєвим: Базарову в сучасних історичних обставинах нема чого робити й, отже, його смерть цілком виправдана: “Дія роману відбувається влітку 1859 року; протягом 1860 і 1861 року Базарів не могла б зробити нічого такого, що б показало нам додаток його світогляду до життя” (X). Наука для Базарова, на думку критика, не є самоціллю: він “ніколи не зробиться фанатиком, жерцем науки; (…

) він буде займатися нею або для того, щоб дати роботу своєму мозку, або для того, щоб вичавити з її безпосередню користь для себе й для інших” (X). Якщо не наука, то що ж може захопити молодого нігіліста по-справжньому? Писарєв розвиває свою думку далі, говорячи про можливе майбутнє людей базаровского типу: “… у цих людях таяться колосальні сили У чому виразяться ці сили? З Базарових, при відомих обставинах, виробляються великі історичні діячі; такі люди довго залишаються молодими, сильну й придатними на всяку роботу; вони не вдадуться в однобічність, не привязиваются до теорії, не приростають до спеціальних занять” (X). Наступні міркування критика свідчать, що він зрозумів тургеневский підтекст у передсмертних словах Базарова: “нові люди” “завжди готові проміняти одну сферу діяльності на іншу, більше широку й більше цікаву; вони завжди готові вийти з ученого кабінету й лабораторії” (X). Тут дуже до речі Писарєв згадує Веніаміна Франкліна, знаменитого фізика й одного із засновників США.

Цей американець замолоду був простим типографським складачем, потім успішним хазяїном друкарні й добродійником. Він заснував першу в північноамериканських штатах загальнодоступну бібліотеку (1731), а через десять років – Пенсильванский університет (1740). Крім того, Франклін був ученим-натуралістом: загальновідомі його роботи в області атмосферної електрики.

Однак він залишив свій успішний бізнес, і добродійність, і науку, як тільки справа дійшла до війни за незалежність північноамериканських колоній, а потім і до роботи над Декларацією незалежності США ( 1775-1776). Можна припустити, що саме в подібній суспільній діяльності, на думку Писарєва, розкриються неабиякий здібності Базарова. Отже, в 60-е роки XІX століття Базарови не потрібні й з погляду Тургенєва, і з погляду Писарєва. А хто ж потрібний?

Деякі літературознавці вважають, що відповідь автора очевидна й утримується в словах, що випливають безпосередньо за фатальним питанням Базарова (“Швець потрібний, кравець потрібний, м’ясник… “). Доказ такої точки зору виглядає в такий спосіб: “Теперішнє життя – це творення, тому навіть такі звичайні люди, як швець, кравець, торговець (м’ясом), відчувають свою необхідність, потребу, корисність. А нігіліст, що не вважається із цими потребами, рано або пізно перетвориться в м’ясника іншого роду – у ката, чиє знехтуване ремесло заперечує всі зусилля доктора” (Л. Рослякова “На шляху до героя” //Література, 1998, №47,с.3). Звичайно, людству потрібні чоботи й м’ясо, але настільки ж потрібні йому шляхетні ідеї, гідні цілі, важка й ефективна справа, високі почуття й ще багато різних духовних цінностей, яких ні швець, ні м’ясник (у силу низької освіченості) не в змозі створити.

Це робота для “мислячого пролетаріату”, тобто для інтелігенції – письменників, критиків, філософів, наукових і суспільних діячів і т. п. И от “мислячий пролетар” – письменник Тургенєв, на відміну від сучасних літературознавців, не може відповістити на запитання: “Хто потрібний Росії? “. Тому у романі “Батьки й діти” і “батьки” (Кірсанови), і “діти” (Базарів) мають свої достоїнства й свої недоліки, але й ті, і інші, на думку письменника, виявляються безперспективними. І критик Писарєв (теж “мислячий пролетар”) не поспішає з вироком героєві-нігілістові: поки Базарів не потрібний Росії, але остаточно судити про подібних людей “можна буде тільки тоді, коли Базарову і його одноліткам мине років п’ятдесят і коли їм на зміну висунеться нове покоління, що у свою чергу віднесе критично до своїх попередників” (X). На закінчення треба сказати, що Писарєв вірно зрозумів задум Тургенєва, тому міркування критика в статті “Базарів” збігаються з висловленнями письменника із приватних листів. Писарєв погодився з Тургенєвим: зараз Базарову нема чого робити в Росії: “Базаровим все-таки погано жити на світі, хоч вони приспівують і посвистують Немає діяльності, немає любові, – стало бути, немає насолоди.

Страждати вони не вміють, нити не стануть, а часом почувають тільки, що порожньо, нудно, безбарвно й безглуздо” (XІ). Визначивши в такий спосіб сучасну російську дійсність взагалі й долю Базарова зокрема, Писарєв вступив в ідейну суперечку із Чернишевським і редакцією “Сучасника”, які затверджували, що саме в цей час у Росії перед молодими людьми коштує величезна по важливості суспільне завдання – селянська революція. Вона повинна скинути абсолютизм і встановити теперішню волю (“щоб народ усьому голова був”), справедливий суд і рівність всіх громадян (Н. Г. Чернишевський “Панським селянам від їхніх доброзичливців уклін”). Суперечка з “Сучасником” буде продовжений у статтях “Мотиви російської драми” (1864) і “Реалісти” (1864).

В “Реалістах” – своєму програмному добутку – Писарєв сформулює серйозну справу для Базарова – освіта суспільства: виховувати, ростити, множити кількість “мислячих реалістів”, вони й складуть колір нації, що приведе її до “створення нових мирів з первісного туману” (XVІІ).


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


ЧиПотрібний Базарів Росії? (по статті Д. І. Писарєва “Базарів”)

Categories: Шкільні твори

Links