Характеристика образа Швабрин Олексій Іванович
Ш. смаглявий, некрасивий собою, жвавий; служить у Білогірській міцності п’ятий рік; сюди переведений за “смертовбивство” (на дуелі заколов поручика). Сама по собі ця подробиця біографії ні про що не говорить; так само як ні про що не говорить презирливість Ш. (під час першої зустрічі із Гриневым він описує белогорцев досить глумливо). Все це типові риси романного образа молодого офіцера; до пори до часу Ш, не випадає із традиційної схеми; незвична для цього типу літературного героя лише його “інтелектуальність” (Ш., безсумнівно, розумніше
И далі “готовий” образ Ш. не розвивається, але послідовно розкривається в заданому напрямку.
Під час дуелі, на яку викликає його Гринев, ображений відгуком про Машу, Ш. завдає удару шпагою в ту мить, коли супротивник оглядається на несподіваний заклик слуги (тобто неформально припиняє бій). Формально це удар у груди, але, по суті, у спину суперника, що не збирається бігти – тобто підлий удар. Потім у читача з’являються самі серйозні підстави запідозрити Ш. у таємному доносі батькам Гринева про двобій (завдяки чому батько забороняє синові й думати про шлюб з Марьей Іванівною). Повна втрата подань про честь визначає й соціальну зраду Ш. Як тільки міцність дістається Пугачову, він переходить на сторону бунтівників, стає одним з їхніх командирів і силою намагається схилити до сполучника Машу, що живе під видом племінниці в тутешньої попаді. Кульмінаційний пункт “швабринской” лінії сюжету – сцена, коли в міцності з’являється розгніваний Пугачов, що довідався від Гринева про те, що III. утримує дівчину: дворянин валяється в ногах у випадного козака. Підлість обертається ганьбою.
Кінчає Ш. тим, що, потрапивши в руки урядових військ, показує на Гринева як на пугачовця-зрадника; тільки простодушність головного героя заважає догадатися, що III. умовчує на допиті про Марье Іванівну лише тому, що боїться її свідчення на користь Гринева, а не тому, що хоче вберегти її від неприємностей. (Ніщо не перешкодило Ш. у мінуту особистої небезпеки відкрити Пугачову її таємницю й поставити під смертельний удар і саму дочку повішеного коменданта, і попадю, що вкрила дворянку.)
Зображувати такого “нерухливого” героя (при всій важливості його фігури, оттеняющей і уравновешивающей образ Гринева) нецікаво. Тому Пушкін часто прибігає до прийому непрямого оповідання: сам Ш. залишається за рамками оповідання, а читач довідається про нього з розмов інших персонажів.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)