Характеристика ліричного героя вірша И. А. Буніна “Як у квітні по ночах в алеї…”
1. Творчість И. А. Буніна. 2. Мотиви самітності в лірику. 3. Самітність ліричного героя 4. Близькість і різниця в поглядах Буніна й Лермонтова. 5. Бунін як продовжувач і отрицатель спадщини символізму. И. А. Бунін – людин зі складною, трагічною долею.
Він представник шановного дворянського роду, здатний до тонкого відчування й розуміння навколишнього світу, миру природи й миру людських відносин. Після Жовтневої революції він був змушений покинути Росію, однак залишився назавжди відданий їй. Бунін створював свої легені, що потрясають добутки
Сучасники прозаїка й поета так озивалися про нього: “Витончена людина, худий, тонкий, пан середньої Росії” (Б. ДО. Зайцев), “… один з останніх променів якогось дивовижного російського дня” (Г. В. Адамович). Сам він ставився до своєї творчості інакше, чим навколишні й стояв особняком у рамках російської літератури: “Я не кравець, щоб приладжуватися до сезонів”, – писав він Н. Д. Телешову в 1900 році…
“. Самітність – стан, характерне для багатьох віршів Буніна. При цьому цей стан по-різному може їм оцінюватися – від дорогоцінного подарунка долі, до страшного проклятья його ліричного героя й самого автора: И тільки вночі, коли бушує Осінній вітер, все чуждо знову… И самотнє серце тужить: ПРО, якби близькість серця рідного! …і віє на вершині Диханьем смерті, холодом пустелі. Садиба по^-осінньому мовчала.
Весь будинок був мертвий в опівнічній тиші… Назва вірша “Запустіння” цього ж року говорить саме за себе: Нам моторошно тут. Ми все в тузі, тривозі…
Настав час звести останні підсумки. Я знеміг, і мертвий стукіт годин У мовчанні осінньої довгої ночі Мені самому слухати немає більше сили! Стан ліричного героя не просто обтяжуюче, воно близько до кризи. Але проступає виразне бажання позбутися від кризи, знову знайти нормальний щиросердечний настрій. Це спокій і гармонію автор може знайти тільки при спілкуванні із природою, часто вночі, коли на землю приходить тиша.
Саме в такі моменти герой може осягати Бога й розмовляти сним. Саме про цьому й розповідає вірш “Як у квітні по ночах в алеї”. Як у квітні по ночах в алеї, И усе тонше верхніх суків дим, И усе легше, ближче й видніше Зблідлий небокрай за ним. Перший рядок переносить читача до місця дії добутку, до місця нинішнього існування героя. Можна зрозуміти, що тут він проводить багато часу, раз може порівнювати настрій і стан природи, та й саме слово “по ночах” говорить про те, що це місце улюблене героєм.
Порівняння нічної пори із квітнем незвичайно й тонко, воно передає настрій свіжого, кришталево-чистого повітря Крім того, квітень як весняний місяць, пора відновлень і оживаючої природи, є символом того, заради чого приходить сюди ліричний герой майже щоночі. Можна зрозуміти тепер, чого герой і автор шукають тут, що мріють знову знайти. Цей верх у созвездьях, у їхніх візерунках, Димчастих, повітряних і наскрізний, Цих листів під ногами шерех, Ця смуток – всі те ж, що навесні. У цих рядках Бунін близький М. Ю. Лермонтову з його класичним віршем, що став: Виходжу один я на дорогу; Крізь туман кременистий шлях блищить; Ніч тиха.
Пустеля внемлет богові, И зірка зі звездою говорить. У небесах урочисто й чудно! Спить земля в сияньи блакитному… І так само, як і героєві Лермонтова, оказавшегося на самоті під величезний, захоплюючий дух небом, герой письменника випробовує смуток і тугу, таку ж, яку випробовував до цього. Але якщо ліричний герой Лермонтова шукає забуття і його не хвилює, не радує його минуле: Уж не чекаю від життя нічого я, И не жаль мені минулого нітрохи, – Те герой Буніна зовсім інший.
У прошлом він знаходить сили, молодість і легкість, про яку сумував: Снову напередодні. И с роками Серце не вважається. Іду Молодими, легенями кроками И знову, знову чогось чекаю. Таким чином, герой добутку самотній. Його засмучує самітність, вона шукає інший собі долі.
Але при він цьому не відмовляється від минулого, а навпаки, приймає його. И минуле приносить із собою молодість і легкість, угамовує тугу, допомагає поринути в минулому героєві природу, чарівне для поета сполучення ночі й темної алеї. Вірш дивно лаконічно – усього три четверостишья з коротких рядків.
При цьому в невеликому обсязі – маленька історія щиросердечного стану героя. Добуток перегукується з відомим віршем Лермонтова, однак це переплетення художніх образів тільки сильніше розводить два тексти між собою Якщо лермонтовский герой прагне уникнути подій минулого, та й спогадів про ці події, те Бунін знаходить у минулому силу. При цьому тема минулого, що вертається, і його значення для героя частотна у творчості автора. Вона зустрічається не тільки в його віршах, але й у прозаїчних текстах.
Легкий настрій вірша не затьмарює навіть опис смутку й суму ліричного героя, а темрява нічних алей не лякає й не відштовхує. У цьому поетичному утворі Бунін виступає як продовжувач традицій символістів, так і як яскравий їх отрицатель. У вірші характерні для символізму зображення ночі, життєвої невпорядкованості поета, неба й чистого обрію. Велике значення символів. Уже названий обрій є не просто елементом пейзажу, але й майбутнім, про яке думає ліричний герой.
Весна й осінь, протипоставлені у вірші, як вічна боротьба життя й смерті, каліцтва й краси з перемогою весни, життя, тої самої, свіжого й легені квітня, що був доріг героєві в минулому. І в цьому – заперечення спадщини символістів, відхід від трагичних і темних передчуттів, характерних для них. Бунін багато уваги приділяв природі, розумів і нескінченно любив її.
Пізніше так скаже про нього А. А. Блок: “Так знати й любити природу, як уміє Бунін, – мало хто! уміє. Завдяки цій любові поет дивиться зірко й далеко, і барвисті й слуховие його враження багаті Мир його – по перевазі – мир зорових і слухових вражень і пов’язаних з ними переживань”.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)