Вольовий характер ліричного героя творів Євгенія Маланюка

Українська межвоенная поезія досягла найвищого рівня завдяки поезії Е. Маланюка, що належав до Празької поетичної школи, і був її безумовним лідером. Динамічна напруга його віршів відображало неспокійну епоху, вони були волелюбними, діяльними. Це була поезія вільного миру, вільного прояву ідей і відчуттів. Протягом довгого й складного життя, витканої з “переходів і исходов”, Євгеній Маланюк жодного разу не зрадив себе, не відрікся від свого добровільного вибору, того хрещеного шляхи, що пророкувала його розп’ята душачи

Свідченням

тому є ряд поетичних книг, історичні, культурологічні, публіцистичні, літературно-критичні статті, нариси. У поета, дослідника, публіциста Євгенія Маланюка один адресат і один герой – Україна. І це однаково стосується як добутків, у яких поет величає її степовою Елладою, так і тих, де художник з болем і гнівом назве Україну “Пріською гетьмана Петра “. Тому й стає головною й провідною темою у Творчості Е. Маланюка батьківщина – Україна, проблема її державності в минулому, сучасному й майбутньому. Перед читачами виникає ліричний герой-патріот, що щиро уболіває за долею рідного краю, любується силою й життєздатністю

народу, не закриваючи при цьому ока на його недоліки. Часто “я” ліричного героя зливається з авторським:

Онук кремезного чумака, Січовика блідий праправнук, Я закохався в голосних століттях, Я волю полюбив державну

Ці рядки стосуються автобіографічних моментів з життя майбутнього поета. По лінії батька були чумаки, що осіли запорожці, дід змолоду чумакував, мав виразну поставу гуцула. Для поета, що народився й виріс серед безмежності херсонських степів, образ рідної домівки виникає як символ степової Еллади (“Про моя степова Еллада, ти й тепер антично-ясная… А мені – ти фата-моргана на пісках емігрантських Цукор”). У цих рядках – синівські почуття ліричного героя, що уболіває за шляхом розвитку й народ своєї вітчизни. На його думку, відношення до батьківщини повинне бути природним: “Вона – Мати, Ти – син”. Коли поет називає Україну Елладою, то має на увазі “соняшникову” Елладу, у якій тріумфують сили цвітіння, панують гармонія, краса, добро. Проте, лагідному, умиротвореному образу протистоїть інший образ державного Рима, тому що серце ліричного героя тягнеться до України-Еллади, а розум – до Україна^-Рима, тобто сильній і міцній державі:

“И виросте залізним дубом Рим з міцного лона скитської Еллади”. Ліричний герой поэзий Маланюка вірить у свій народ, його творчі сили, здатність вибудувати овіяне мрією незалежна держава

Разом з тим він бачить його негативні риси: байдужість, пасивність, вічні нарікання на нещасливу долю. У добутках Маланюка показаний і вольовий характер ліричного героя, що не знає іншого напрямку, іде як “проти плину”, при цьому усвідомлюючи, що йому доведеться просуватися до вибраної мети “без шляху, без батька…”, покладатися лише на власні сили. Навіть приречений на нерозуміння, “на самоту”, на забуття, намагається “Усе чути. Усім палати. Єдиним бути…”, перетворитися в суцільний згусток волі. Ліричний герой (а потім і автор) має загострене почуття відповідальності за постійно гірку долю “страждальницької землі”.

Поетичні добутки Е. Маланюка мають загострене почуття відповідальності за все, що відбувається на рідній землі, за Майбутнє людей і розвиток української державності. Поет щиро захоплювався сатирою Салтиков-Щедрина, художньою майстерністю И. Буніна, А. Толстого. Глибоко знав російське мистецтво й театр. Все це давало Маланюку творче натхнення. Із упевненістю можна сказати, що український поет – людин з багатогранною ерудицією, широким діапазоном світової культури


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Вольовий характер ліричного героя творів Євгенія Маланюка

Categories: Нові твори

Links