Характери й долі людей у добутку А. Н. Рибакова “Діти Арбата”
1. Основна ідея й головні герої роману.
2. Молодь сталінської епохи.
3. Сашко Панкратов – герой свого часу.
4. Актуальність роману Рибакова в наші дні.
Роман “Діти Арбата” був створений автором у часи застою. Даний добуток є автобіографічним, у долі головного героя – Сашка Панкратова – багато чорт, властивому самому Рибакову.
Основна ідея роману полягає в тім, щоб показати читачеві, як зароджувався й розвивався культ особистості Сталіна, і це завдання було повністю виконане автором. У часи, описувані в “Дітях Арбата”
Одна із самих яскравих сцен роману, що показує характер Сталіна і його відношення до людей – епізод, де вождь зустрічається із зубним лікарем. Кваліфікований фахівець, реально оцінюючи стан порожнини рота, робить Сталіну знімний пластинчастий протез, у той час як “батько народів” наполягає на тому, щоб йому поставили бюгельный. Лікареві вдається переконати
Сталін у романі “Діти Арбата” поставлений автором як би поза нормальними людськими взаєминами. У нього немає рідних і друзів – лише сліпі й беззаперечні виконавці його волі, наказів, часом несправедливих і жорстоких. виконавці, Що Не Підкорилися, відразу ж заміняються іншими, слухняними й безвладними.
Цінність твору Рибакова, на мій погляд, полягає в тім, що автор розкриває сутність сваволі й беззаконня, що панували в часи правління Сталіна, дає можливість відчути атмосферу тих часів.
Молоді люди, що живуть у сталінську епоху, виховувалися для “світлого майбутнього”. Вони вступали в дорослий мир з радістю, надією, упевненістю в завтрашньому дні. Центральною фігурою серед строкатої юрби молоді є Сашко Панкратов, немаловажне місце займають і його друзі. Сашко – чесна, прямолінійна людина, що не може противитися власної совісті, бореться за справедливість, протестує проти неправдивих обвинувачень. Але саме ця особливість і стає головною причиною життєвої драми, що відбулася із Сашком. Для нього мораль є не “традиційною істиною”, а найголовнішою людською цінністю, незалежно від обставин і відбуваються навколо подій. Навіть будучи поставленим перед необхідністю порятунку власної долі, свого майбутнього, парубків не може кривити душею: якби він дав неправдиві свідчення проти заступника директора інституту Криворучко, Сашка б ні в чому не обвинуватили, але він не зміг прикинутися, сховати власні почуття. У цьому полягає подвиг головного персонажа – відстоювання особистої незалежності у важкі й трагічні часи.
Духовне становлення особистості Сашка протікало у вкрай тяжких умовах. Йому довелося пройти через всі кола пекла, через які пройшли багато громадян Радянського Союзу: обшук у будинку, арешт, сльози рідні й близьких, жорстокі вдачі й жахаючу обстановку в’язниці, допити із застосуванням заборонених методів і засобів, посилання у віддалену місцевість, довгі й болісні скитания по сибірських трактах.
Сашко починає розуміти, що єдина думка, єдина мораль, широко пропагандируемая правлячими колами, не що інше, як гарна казка, жодним чином не відповідної дійсності. Більшість підкоряє собі навколишніх, а незгодних усувають не тільки морально, але й фізично: шляхом арештів, розстрілів, посилань.
У свідомості Ніни Івановій, однокласниці й подруги Панкратова, теж відбуваються глобальні зміни. Сашко в її поданні завжди був ідеалом, безумовним лідером, сьогоденням радянською людиною. Саме тому для Ніни арешт Сашка стає теперішньою катастрофою – як же може людина, що щиро вірить в існуючі ідеали, виявитися ворогом народу? Вона марне сподівається на те, що відбулося непорозуміння й через якийсь час влади у всім розберуться, але очікуваного результату не відбувається. І Ніна намагається осмислити, що відбувається вже із крапки зору більшості: вона навіть говорить Сашиной матері про те, що класова боротьба, що відбувається, “вимагає особливої чіткості позицій, а Сашко, на жаль, іноді власне розуміння речей і подій ставив вище точки зору колективу”.
Автор пише про свого героя: “…він був сильним серед сильних, вирвали його зі звичної обстановки, позбавили середовища, у якій існував, і відразу з’ясувалося, що йому не на що обпертися, сам по собі він ніщо”. Сашко, незважаючи ні на що, залишається сильною й безкомпромісною людиною, виживає в жорстоких, тяжких умовах, тому що не відрікається від існуючих людських цінностей, у його свідомості чітко простежується переконання: “Людське в людині не вбита й ніколи не буде вбите”. І відношення Вари стає йому зрозуміло тільки після того, як він пережив стільки позбавлень і страждань. Коротка приписка до листа матері викликає в нього безліч суперечливих почуттів, які в підсумку зводяться до одному: “Усе ще спереду, чорт візьми, усе ще спереду! У нього є Варячи, тепер він це твердо знає. Є Варячи, є мама, люди навколо, є його Думи, його думки. Усе, що робить людини Людиною…”
У сучасного читача життя Сашка, його переконання й устремління викликають змішане почуття жалості й здивування. Багато хто із сучасних людей без міркувань пішли б на компроміс, щоб уникнути несправедливого покарання, підкорилися б думці більшості, намагаючись зберегти своє життя й спокій своїх близьких. Але в часи правління Сталіна існували інші люди – чесні, прямолінійні, упевнені у власній правоті. Для того щоб відстояти свої переконання, вони, не замислюючись, жертвували всім: роботою, волею, життям. І тільки правда, чесність, щирість сприяли вихованню теперішніх людей, героїв свого часу
(1 votes, average: 5.00 out of 5)