Вони боролися за Батьківщину (по повісті Б. Васильєва “А зорі тут тихі…”)
Шістдесят п’ять років пройшло з тих пор, як відгриміла Велика Вітчизняна війна. Але в народі живе пам’ять про людей, що відстояли рідну землю. Про їхні подвиги ми довідаємося з оповідань ветеранів, з підручників історії й, звичайно, з художньої літератури. Одним із самих відомих добутків про війну є повість Бориса Васильєва “А зорі тут тихі… “. Дівчини-Солдати, герої цього добутку, мають різне минуле, різні характери, виховання.
Показуєся, нічого немає загального між урівноваженої, стриманийний Ритой Осяниной і веселим, розпачливої
Вони не замислюються про подвиг, защиту Батьківщини вважають боргом. Смерть дівчин може здатися зовсім не героичесякий, навіть безглуздої. Чи можна назвати, наприклад, героїчної загибель у болоті?
Не побачать нащадки й обидвілиска над могилою Осяниной, і навіть її син, можливо, не довідається, де
Війна згуртувала народ. Бійці захищали не тільки свою землю, свій будинок, але й товаришів, і рідних, і зовсім незнайомих. Дівчини на війні не мали права забути, що вони матері, дочки, онученята.
Вони змушені були не тільки ростити, але й рятувати своїх дітей, їхнє майбутнє. Може бути, самі більші труднощі положення дружинщини на війні полягали в тім, що доводилося объединять два непоєднувані, взаємовиключні завдання: продовжувати життя, виховуючи дітей, і вбивати її, воюючи з фашистами. Рита Осянина, перебуваючи на службі, ночамі відвідує свого маленького сина; вона ніжна мати й хоробрий боєць. Вони боролися за Батьківщину… Призначені самою природою для іншої, більше високої місії, ніжні й слабкі, що вміють любити й жалувати, вони взяли в руки зброя, щоб убивати й мстити.
Війна змінила привичний уклад життя, змінила навіть душі людей, сделав боязких сміливими, слабких сильними. Їх навіть самий маленький внесок у перемогу великий, їхні подвиги безсмертні, покуда ми про їх пам’ятаємося
(1 votes, average: 5.00 out of 5)