Володимир Володимирович Маяковський
Володимир Володимирович Маяковський – видатний поет російського художнього авангарду, поет-новатор, творець оригінальної системи віршування, що помітно вплинула на розвиток поезії XX століття.
Володимир Маяковський народився в родині лісничого неподалік від міста Кутаїсі. У дев’ятирічному віці почав учитися в кутаїській гімназії. У 1906 році, після смерті батька, родина Маяковських переїжджає до Москви, там Володимир продовжує своє гімназичне навчання. Революційний рух захоплював Маяковського вже з юнацьких років – ще в Кутаїсі
Зауважимо, що вже в ранній юності Маяковський намітив не взагалі діяти, а створювати принципово нове, революційне за своєю
Ранні вірші Маяковського “Ніч”, “Ранок”, “Порт”, “З вулиці у вулицю” та інші відповідали естетичним нормам російського кубофутури-зму, теоретичні положення якого містилися в маніфесті “Ляпас суспільному смаку”. Як кубофутурист поет орієнтувався на індивідуалізм ліричного героя, на пріоритет предметного світу, на епатуючу антиесте-тику, на самоціние, “самовите” слово, а також на футуристичну філософію і на нігілістичне ставлення до класичного мистецтва й до сучасності.
І закономірно, що поет, який завжди демонстративно протиставляв себе всьому сущому, після 1917 року з такою ж зухвалою рішучістю відкрив свою душу світу, якому революційні потрясіння в усьому обіцяли * новизну. Лютнева й Жовтнева революції стали для Маяковського початком реального втілення його ідей про нову, вільну людину і про щасливе облаштування світу. Комуністична ідея не тільки відповідала футуристичним мріям про прийдешній земний рай, але й додала їм визначеності, конкретного змісту і прикладного характеру. Відтепер романтичний індивідуалізм, властивий ліричному герою Маяковського, поступився місцем соборності, єднанню з мільйонами, “я” змінилося на “ми”, конфлікт особистості й суспільства був знятий самою історією. Знамениті “Окна РОСТа”, що регулярно випускалися протягом 1919-1922 років, носили агітаційно-пропагандистський характер і були для Маяковського конкретним внеском у творення нової дійсності.
Росія, СРСР у світосприйманні Маяковського був тією країною, якій належить майбутнє і яка в цьому відношенні має перевагу над Америкою. У травні 1925 року Маяковський виїхав з Москви, три тижні пробув у Парижі, потім на пароплаві “Еспань” вирушив до Мексики, зробив зупинки в Іспанії й у Гавані, а після тритижневого перебування в Мексиці прибув до США. Наслідком цієї поїздки стали “Вірші про Америку”, для яких характерний іронічний підтекст. Америка постає у віршах Маяковського провінцією, що схожа на дожовтневий Єлець чи Конотоп.
В другій половині 1920-х років Публіцистична поезія Маяковського спрямована на ствердження радянських норм життя. Пріоритет надавався поетичному фейлетону, гаслу, агітці. Саме на газетних сторінках, здебільшого в газеті “Вісті”, були надруковані вірші “Товаришу Нетте пароплаву і людині”, “Англійському робітникові”, “Жовтень 1917-1926”, “Борг Україні”. Пафос будівництва світлого майбутнього й героїчних буднів у публіцистичних віршах Маяковського виключає компроміс, ідеологія соціалістичного влаштування життя доповнюється агресивністю і наступальною спрямованістю авторської позиції. Мотиви співчуття ліричного героя до слабкого і скривдженого зникають, і з’являється образ поета-глашатая, чия місія – бути над юрбою, чиї вірші виражають абсолют власної позиції, адекватної інтересам влади.
Вступ Маяковського в лютому 1930 року до РАППу (Російської асоціації пролетарських письменників) відповідало поглядам поета на абсолютний диктат партії в галузі літератури і потребою консолідації творчих сил в умовах офіційно визнаного загострення класової боротьби. Однак, розірвавши свої зв’язки 3 Лефом (Лівим фронтом), поет усе одно залишився для раппівців попутником. Його переслідували невдачі: заборона на виїзд у Париж, де чекала кохана жінка, провал індивідуальної творчої виставки “20 років роботи Маяковського”, негативні відгуки на п’єсу “Лазня” – усе це травмувало його.
Лідер радянської поезії, який присвятив усього себе служінню партії, в останній рік свого життя відчув, що влада ставиться до нього відверто байдуже; гнітили й драматичні обставини особистої невлаштованості (“Побут розбив мій човен кохання”). Усе це й стало поштовхом до самогубства.
Минуло п’ять років після трагічної загибелі, і Й. В. Сталін оголосив Маяковського “кращим, найталановитішим поетом нашої радянської епохи”, що й призвело у свій час до канонізації його фігури.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)