В. Маяковський – поет великого суспільного, соціального темпераменту
При першому знайомстві із творчістю Володимира Маяковського завжди виникає безліч питань, навіть якесь обурення. Чому? Важко знайти відповідь на це питання. Страждаючий і самотній прийшов у російську поезію Володимир Маяковський. Активна позиція борця, зайнята поетом, вступає у непримиренне протиріччя з буржуазним суспільством. Вільна, розкута людина виступає в поезії Маяковського як вище мірило прекрасного на землі:
Жили і мускули – мотив вірніший. Нам чи молити милостей часу! Ми – кожний – тримаємо у своїй п’ятірні Світів
Поет великого суспільного, соціального темпераменту, Маяковський мав надзвичайно розвинене почуття особистої відповідальності за все, що відбувається в “бурі-світі”. Тут пролягав внутрішній нерв його Творчості, звідси беруть свій початок і самі ці незвичайні масштаби, пропорції (“Я і Наполеон”, “Маяковський століттям”), постійна тривога за долі людей, готовність бути їхнім глашатаєм. У вірші “Весняне питання” Маяковський зізнався:
Я, наприклад, вважаюся гарним поетом. Ну, скажемо, можу довести: “самогон – велике зло”. А що про це? Чим про це? Ну немає зовсім
Читаючи перші сторінки “Про це”, не можна не відчути особливої авторської запальності. Маяковський явно сперечається – про що й з ким? Зміст поеми не залишає сумнівів, що боротьба з “курчачими ліриками” як і раніше залишалася для нього актуальною.
Без прихильності до “злості дня” не можна уявити собі Маяковського. Він володів як би подвійним зором і, постійно злітаючи вгору, тлумачачи про долі всього людства, вільно розмовляючи “через хребти століть” з далекими нащадками, не упускав з поля зору поточної повсякденності. У поемі “Хмара в штанах” реалізована сформульована в одній зі своїх статей думка: можна не писати про війну, але треба писати війною. Його сила як поета в тім, що він зумів виділити в житті паростки нового і що затверджується, глянув на сьогоднішній день із “третьої дійсності”. З появою Маяковського в поезії дійсно “трапилось щось величезне”. Не просто прийшов ще один обдарований поет – з’явився художник великої історичної місії, особливого “переломного” значення. У ньому все вражало: ” Мова вулиці”, стрімкий потік метафор, зухвала широта задумів, незвичайно активний особистий початок. Чим же визначається глибина і цілісність поезії Маяковського, що дарує їй довговічність? Я думаю, що цим вона зобов’язана насамперед висоті і значущості тих ідеалів, які поет відстоював протягом всього життя. Любов і ненависть, лірика і сатира в його творчості породжені тим самим – вірою в те, що Майбутнє людства прекрасно, і жагучим прагненням наблизити його. Маяковський ніколи не відокремлював себе від народу, що будує нове суспільство. Ступнувши через “ліричні томики”, він звертався до мільйонів читачів. Як живий з живими говорить він сьогодні з “товаришами нащадками” в усьому світі. У поезії XX сторіччя немає іншого поета, який би викликав на себе такі потоки хвали і свари. Лайка супроводжувала його на всьому творчому шляху, але вже при житті молоде покоління побачило у Маяковському свого сурмача і заспівача. Таким він залишався завжди. Він входить у наше життя полум’яним, нестримним у страсті, делікатним, попереджувальним, зворушливим і ніжним у турботі про інших.
Прийдешні люди! Хто ви? От – я, весь біль і забій.
Вам заповім я сад фруктовий моєї великої душі! – звертається до нас молодий Володимир Маяковський. Щоб зрозуміти життя і особистість поета, прислухаємося до його слів.
(2 votes, average: 4.00 out of 5)