Волелюбна й патріотична лірика А. С. Пушкіна
Пушкін сформувався як особистість і як поет на початку XIX століття. Його творчість відбивала всі віяння й всі тенденції того часу. Що являла собою Росія того років? Після війни 1812 року, коли російська зброя принесла волю народам Європи, у Росії з’явилася покоління молодих, енергійних, волелюбних людей, дворян, що поставили собі ціль – змінити самодержавні й кріпосницькі порядки тодішньої Росії, що представлялися ним варварськими для могутнього й шляхетного народу Росії. Пізніше цей час назвуть другим етапом російського визвольного руху.
Обмежуся лише тим, що скажу: цьому сприяли Війна 1812 року, коли простий народ разом з іншою частиною суспільства виявив чудеса героїзму, і ідеї Освіти, що вбралися російським військом за час закордонного походу. Пушкіна належав саме до цього покоління. Тому волелюбна й патріотична лірика займає значне місце в його Творчості. Для Пушкіна, як і для більшості його сучасників, війна 1812 року була одним із самих найбільших подій того часу, і тому, природно, більшу роль у патріотичній ліриці Пушкіна займає прославляння
Вона дуже яскраво виражена в ранніх його добутках. Так, в “Спогадах у Царському Селі” Пушкін пише: Об голосне століття військових суперечок Свідок слави росіян! Ти бачив, як Орлів, Румянцев і Суворов, Нащадки грізних слов’ян, Перуном Зевсовым волю викрадали; Їхнім сміливим подвигам страшачись, дивувався мир; Державін і Петров героям пісня бряжчали Струнами лунких лір. Поет глибоко переживав те, що йому не довелось брати участь у війні, у звільненні своєї Батьківщини від іноземних загарбників: Краю Москви, краю рідні, Де на зорі квітучого років Годинники безтурботності я витрачав золоті, Не знаючи прикрості й лих, И ви їх бачили, ворогів моєї вітчизни!
И вас багріла кров і пломінь пожирав. У наступних, більше пізніх своїх добутках, поет міркує про трагедію й тріумф російських націй. Так, наприклад, у вірші “Наклепникам Росії” ми бачимо наступні рядки: И ненавидите ви нас За що ж? ответствуйте: за те Що на руїнах Москви Ми не визнали нахабної волі Того, під ким тремтіли ви? За те ль, що в безодню повалили Ми кумир, що тяжіє над царствами, И нашою кров’ю надолужили Європи вільність, честь і мир. Кожний рядок тут пронизаний гордістю за свою батьківщину
Але в той же час видна й гіркота із приводу того, яку ціну заплатив за все це російський народ. Однак не за одні ратних перемог любить Пушкін Росію. Він гаряче й щиро любить її за те, що це – його батьківщина, за те, що вона така, як вона є. Варто тільки згадати рядки: “Москва, як багато в цьому звуці для серця російського злилося…” Цією справжньою, щирою любов’ю пронизані багато віршів Пушкіна
Як приклад можна взяти першу частину вірша ” Село “: Привітаю тебе, пустельний куточок, Притулок спокою, праць і вдохновенья Де ллється днів моїх невидимий потік На лоні щастя й забвенья. Але, говорячи про патріотизм, про любов до батьківщини, ми повинні пам’ятати, що ці поняття тісно зв’язані в Пушкіна з поняттям волі, волі, честі. От що дозволяє зв’язати волелюбну й патріотичну лірику Пушкіна. Як багато молоді самостійно мислячих людей того часу, Пушкін уважав кріпосництво ганебною рисою російської дійсності. У цьому плані дуже примітно його вірш “Село”.
У ньому поет розглядає кріпосництво як систему антигуманну. “…Тут рабство худе тягнеться по браздам невблаганного власника…” У вірші “Село” Пушкін дало ще одну картину Росії: праця й благоденство, на перший погляд, але неприкрите рабство, нелюдське по своїй натурі, якщо подивитися глибше.
У цьому добутку чітко простежуються ті гіркота й жаль, які викликало в Пушкіна положення селян. Ідеалом суспільного устрою для Пушкіна була, як і для декабристів, конституційна монархія, верховенство справедливого закону над народом і царем. На думку Пушкіна, всі прогресивні зміни повинні прийти “зверху”. Так, вірш “Село” кінчається словами: Побачу ль, про друзі, народ непригноблений И рабство, занепале по манію пануючи, И над батьківщиною волі освіченої чи Зійде нарешті прекрасна зоря? Поки ж влади не роблять таких перетворень, треба боротися сними.
Однак його боротьба була повна й тривог, і сумнівів, і розчарувань. Прикладом цього може служити вірш “Волі сівач пустельний…”. Це лемент розпачу людини, що зіштовхується з нерозумінням з боку людей, яким він хоче принести благо. Пасіться, мирні народи! Вас не розбудить честі клич
До чого чередам дарунки волі Їх повинне різати або стригти. Але незважаючи на такі твердження, Пушкіна продовжував боротьбу. Викривальною сатирою на Олександра I і його оточення є епіграми Пушкіна: Вихований під барабаном, Наш цар лихим був капітаном. Під Аустерлицом він біг, У дванадцятому році тремтів. Після катастрофи декабристського повстання, страти його п’яти керівників і посилання багатьох інших тема пам’яті загиблих і потерпілих займає значне місце у творчості Пушкіна
Всім відомо його послання “У Сибір”: У глибині сибірських руд Зберігаєте горде терпенье, Не пропаде ваша скорботна праця И дум високе стремленье… Ці рядки повні поваги й жалю до в’язнів, але в той же час нагадують про однодумців, які радісно їх зустрінуть, коли “темниці зваляться”: Окови тяжкі впадуть, Темниці зваляться – і воля Вас прийме радісно у входу, И брати меч вам віддадуть. , Творчість Пушкіна має величезне значення
Його заслуги перед російською літературою незлічимі. Але сам він у своєму як би підсумковому добутку “Я пам’ятник собі спорудив нерукотворний” ставить собі в заслугу свою волелюбну лірику. Це показує, як багато для Пушкіна значать воля, рівність, честь. І довго буду тим люб’язний я народу, Що почуття добрі я лірою будив, Що в моє жорстоке століття восславил я волю, И милість до занепалого призивався
(2 votes, average: 5.00 out of 5)