“The Waste Land”: основні теми поеми й принципи її побудови

Вершиною ранньої творчості Элиота історики літератури одностайно визнають поему “The Waste Land”. Це порівняно невелике по своєму обсязі добуток створювався їм протягом більш ніж семи років. Элиот терпляче й копітко працював, виверяя кожний рядок, і лише фінал був написаний стрімко, на одному подиху

У первісному варіанті поема являла собою велике по своєму обсязі твір, озаглавлений “Він керує за допомогою різних голосів” (“He Doеs the Police in Different Voices”). Крім п’яти частин, що склали остаточний варіант “The Waste Land”, поема включала

велику кількість віршованих уривків, які в сутності являють собою самостійні поетичні добутки: “Смерть святого Нарциса”, ” Елегія “, “Смерть герцогині”, “Похоронна пісня”, “Фреска” і ін. Крім того, Элиот планував включити в поему вірш “Геронтион” як пролог. Очевидно, він сам – а не тільки його дослідники – розглядав Майбутнє дітище як грандіозний підсумок своєї творчості

Завершивши поему, Элиот звернувся із проханням до Эзре Паунду її відредагувати, і Паунд охоче погодився. Він скоротив добуток майже втроє, нещадно викресливши з тексту все, що йому здавалося зайвим або слабким

у художнім відношенні. Саме Паунд, як відзначають деякі дослідники, “переконав Элиота використати вірш “Геронтион” як пролог до поеми” [цитата по: Bradrook, 1972: 12]. Элиот урахував більшу частину зауважень і виправлень мэтра, і в знак глибокої вдячності присвятив йому свою поему. Виправлений Паундом текст “The Waste Land” був опублікований в 1922 році в жовтневому номері видаваного самим Элиотом журналу “Критерион”. У листопаді того ж року вона з’явилася в журналі “Циферблат” (“Dial”) і незабаром вийшла окремою книгою в США. Саме в американському виданні Элиот уперше опублікував свої коментарі кпоэме.

Автор “Марної землі” на подяку відіслав всі чернетки відомому літераторові Куинну, що вів від його імені переговори з “Dial”. Так матеріали виявилися в архіві Куинна, де вони зберігалися в плині п’ятдесяти років, будучи практично недоступними для дослідників. Учені навіть приблизно не могли скласти уявлення про первісний обсяг поеми й про ті виправлення, які вніс у її текст Паунд. Після смерті Элиота Куинн передав рукопис, що перебував у його розпорядженні, видавництву “Фабер энд Фабер”. В 1971 році вона була опублікована. Ця подія стала теперішньою сенсацією у філологічному світі. Сам элиотовский текст і зауваження на полях Э. Паунда були найдокладнішим образом прокоментовані як у самім виданні, так і в статтях, які за ним пішли. Сучасне дослідження “The Waste Land” уже немислимо без використання так званої “рукопису Куинна”, тобто первісного варіанта поеми й без обліку тих зауважень Э. Паунда, з якими погодився Элиот.

Необхідно враховувати загальний характер змін, внесених Паундом. Отже, яким же принципом він керувався, виправляючи вірші свого друга й учня? Більшість дослідників, як правило, обходять це питання, віддаючи перевагу конкретним фактам абстрактним узагальненням. Однак уже сам факт, що один поет, виходячи із власних апріорно суб’єктивних подань, виправляє добуток іншого поета, і другий поет з його виправленнями погоджується, звичайно ж вимагає коментарю. Адже два поети – це завжди два зовсім різних мири. Коли мовлення заходить про такі видатні творчі індивідуальності, як Элиот і Паунд, те повної єдності поглядів, смаків і пристрастей тут бути не може, навіть при всій близькості їх эстетических концепцій

У цьому випадку інтерес представляє відношення Паунда до творчості Элиота. Паунд ніколи не схвалював элиотовской “метафизичности”, його інтересу до християнської етики, настільки очевидного в багатьох віршах Элиота. Паунду було зовсім чужо захоплення Элиота театром. Його зауваження на полях рукопису “Марної землі” показують, що деякі епізоди він взагалі не зміг зрозуміти. Чому ж він узявся редагувати поему? На це питання, досить переконливо відповідає Питер Акройд. Дослідник визнає, що Паунд “зовсім не розумів природу элиотовского генія” [цитата по: Akroyd,1984:119]. Але в той же самий час він відзначає “тонкий поетичний слух Паунда” [там же], його здатність почути стрижневий ритм, основну мелодію добутку й відкинути все те, що цю мелодію заглушає. Пояснення Акройда, на перший погляд, може здатися суб’єктивним, ненауковим. Але воно точно визначає основну рису критичної свідомості Паунда. Дійсно, беручи до уваги відношення Паунда до многим сучасного йому молодим поетам і прозаїкам, Т. С. Элиоту, Р. Олдингтону, Э. Хемингуэю й многим іншим, не можна не вразитися його критичному чуттю, умінню розпізнати в новому добутку літературний шедевр. У цьому випадку заслуга Паунда полягає в тому, що він перетворив величезну масу розрізненого поетичного матеріалу в художнє ціле. “Марна земля” стала більше лаконічним, точним вираженням элиотовского мировидения.

Элиот, що завжди засуджував у своїх есе ускладнену поетичну риторику й фразеологію й ратувала за простоту й точність художнього мовлення, був глибоко переконаний, що Мова його власних віршів гранично простий. Проте “Марну землю”, насичену алюзіями, ремінісценціями, навряд чи можна віднести до тих добуткам, які читаються легко. Однак, незважаючи на всю складність і шифрованность тексту, поема відразу ж завоювала популярність не стільки в представників літературної еліти (їхні відгуки не завжди були хвалебними), скільки в рядових читачів

Успіх поеми пояснюється тим, що вона сприймалася сучасниками поета чисто емоційно, тобто як добуток “злободенне”, що відбив актуальні соціальні проблеми. Її ставили в один ряд з літературними творами, що розкривають умонастрій “загубленого покоління”. Згодом сам Элиот рішуче відкидав такого роду інтерпретацію “Марної землі”. “Мені не подобається слово “покоління”, що перетворилося за останнє десятиліття в талісман. Коли я написав поему “Марна земля”, те деякі доброзичливі критики затверджували, що я виразив розчарування покоління. Але це – найчистіша дурниця. Можливо, я й виразив, як їм здається, їхню ілюзію розчарування, але це не було головним моїм наміром” [цитата по: Маттиссен, 1958:106]. Зміст даного висловлення навряд чи варто зводити до заперечення Элиотом зв’язку “загального настрою” поеми й атмосфери часу. Мова йде про іншому. Поет, по-перше, затверджує, що він ні в якій мері не прагнув потрафляти смакам свого часу, обравши для обговорення “модні”, актуальні Теми. Крім того, Элиот завжди засуджував і засуджує в цьому випадку спробу читача нав’язати твору мистецтва власні емоції й повне невміння читача сприйняти “Марну землю” як эстетический феномен. Відповідно до його власної теорії внеличностной літератури, він не виражав почуття, ідеї, проблеми покоління 1910 років, а використав їх як матеріал, що перебуває під рукою, для створення добутку мистецтва

Розглянуті вище основні принципи літературно-критичної теорії Элиота стосуються головним чином проблеми поетичної форми, але в їхній основі лежать якісь загальні ідеї про світ і людину. Безсумнівно, “Марна земля”, будучи вищою крапкою філософських і творчих шукань раннього Элиота, доповнює розуміння цих загальних ідей. Але якщо в критику вони реалізуються у вигляді міркувань приватного порядку, то в поемі вони відтворяться за допомогою складної системи художніх образів

Элиот, що створив досить оригінальну літературно-критичну теорію, не був новатором в області етики й філософії. Він не розробив власної етико-філософської системи і його погляду відрізнялися крайнім еклектизмом. Загальне розуміння проблеми буття, всесвіту й людини не виходило в його поданнях за рамки традиційної християнської етики, що була опосередкована деякими філософськими (Бергсон, Брэдли), культурологічними (И. Бэббит, П. Э. Мор, Ш. Моррас) і антропологічними (Дж. Фрэзер, Л. Леви – Брюлль) теоріями. Элиотовскую картину миру, звичайно, ускладнювало його захоплення східними віруваннями, зокрема, буддизмом і індуїзмом


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


“The Waste Land”: основні теми поеми й принципи її побудови

Categories: Нові твори

Links