Патріотична лірика Пушкіна

Чи не центральне місце у Творчості Пушкіна займає патріотична тема. Батьківщина для поета – це не тільки його рідні, друзі, знайомі; батьківщина – це весь російський народ. Із самого раннього дитинства Пушкіну були знайомі тяготи простої людини, його пригноблене, безправне положення. Цьому сприяли й оповідання няньки, Орисі Родіонівни, і довге времяпрепровождение із двірським “дядьком” Микитою Тимофійовичем Козловим, і спостереження за життям двірської челяді. Саме завдяки їм маленький Олександр пізнав принадність російського

простонародного миру. Перейнявшись цим миром, занурившись у нього з головою, Пушкін, як ніхто інший, зміг оспівати у своїх віршах життя рідної країни, показав невичерпні духовні багатства російського народу, його красу й самобутність.

Розділяючи погляди передових людей свого часу, Пушкін дуже тонко й безпомилково відбив у своїх віршах їхньої думки й почуття, їхні прагнення й надії. Завдяки майстерності художника, ми без праці уявляємо собі характерні риси російської дійсності того часу.

Із глибокою повагою й симпатією ставився поет до всіх націй своєї країни. Перед особою його музи всі народи були рівні. Разом

з тим поет дуже тонко помічав особливості й своєрідність характеру кожного народу, його самобутність. Те, що всі народи – брати й повинні жити в згоді переконувало автора й те, як дружно вони виступили на захист Батьківщини в 1812 році. Взагалі ця Війна, нав’язана народам Росії Наполеоном, дозволила поетові ще глибше перейнятися любов’ю до своїх співвітчизників. Як хотілося йому, тоді ще підліткові, устати в шеренги захисників, щоб не словом, а справою довести свою відданість Батьківщині. Згадуючи потім ці військові дні, поет напише:

Ви помнете: текла за раттю рать,

Зі старшими ми братами прощалися

И в покров наук з досадою верталися,

Заздрячи тому, хто вмирати

Ішов повз нас…

Війна, що відняла стільки життів, нарешті закінчилася перемогою. Радість поета була безмежна. Рядки, що прославляли мужність і відвагу російських людей, самі, здавалося, виливалися на папір. А як пишається поет своєю Москвою, поневолити яку так прагнув Наполеон:

Дарма чекав Наполеон,

Останнім щастям упоєний,

Москви уклінної

Із ключами старого Кремля:

Ні, не пішла Москва моя

До нього з винної головою.

Не свято, не прийомний дарунок,

Вона готовила пожежу

Нетерплячому героєві.

Пишаючись співвітчизниками, оспівуючи подвиги простих російських солдатів, яким до війни, та й після її, доводилося випробовувати голод, нестаток і приниження, Пушкіна одночасно із цим висміював показний “патріотизм” дворян, тих, хто в мирний час не випробовував ніяких фізичних незручностей. Їхня любов до Батьківщини була далека від теперішньої, зате як спритно вміли вони виставляти напоказ при кожному зручному випадку свою “любов”. “Хто висипав з табакерки французький тютюн і став нюхати росіянин; хто спалив десяток французьких брошюрок, хто відмовився від лафіту й прийнявся за кислі щи”, – писав про їх Пушкін.

Патріотизм Пушкіна й у тім, що він протягом всього свого життя виступав захисником пригноблених і викривачем “барства дикого”. Як щирий патріот, поет хотів бачити свою батьківщину вільної, її народ щасливим. У своїх віршах Пушкін призивав усіх, кому не байдужна доля Росії, на служіння їй:

Поки свободою горимо, Поки серця для честі живі, Мій друг, вітчизні присвятимо Душі прекрасні пориви!

Дуже часто поет звертався у своїй творчості до героїчного минулого своєї батьківщини. Він не заперечував значимості прогресивної діяльності пануючи, але разом з тим відзначав у діях Петра I брутальність і самовладність людини, що привыкли писати свої укази “батогом”.

Щастя батьківщини Пушкін бачив у волі російського народу. Тому й вся своя творчість він направив на досягнення цієї мети. Вірно служачи все життя народу, поет не помилився, коли сказав:

И довго буду тим люб’язний я народу,

Що почуття добрі я лірою будив,

Що в моє жорстоке століття восславил я волю

И милість до занепалого призивав.

И росіянин народ оцінив діяльність свого заступника. Скільки років пройшло, а нащадки не перестають виражати свою подяку великому співакові за його геніальну творчість, за його невичерпну любов до Росії. А. С. Пушкін – гордість російського народу, і вже тепер можна із упевненістю сказати: поки буде існувати планета Земля, “народна стежка” до цього великого російського генія ніколи не заросте.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Патріотична лірика Пушкіна

Categories: Нові твори

Links