“Я Вас любив…” (лірика А. С. Пушкіна)
…Але щоб протривало життя моя,
Я ранком повинен бути впевнений,
Що з вами вдень побачу я…
А. С. Пушкін.
У кожної людини, напевно, є книги, до яких хочеться вертатися знову й знову. Для мене такими є томики віршів Олександра Сергійовича Пушкіна. Як всі, я спочатку познайомився з його казками (ще в раннім дитинстві мені читала їхня мама). Потім, з першого класу, у школі вивчала його вірші. Коли ж у моє життя вільно або мимоволі стали вторгатися світлі почуття любові, я зрозуміла, що так проникливо, жагуче писати про любов могла тільки
Допитливі літературознавці підрахували, що він присвячував свої вірші ста тридцяти семи жінкам. Вони тільки не розуміють, що генієві дозволено більше порию, чим іншим, що без натхнення, створеного любов’ю, не буде прекрасних
А. Пушкін свою поетичну енергію черпав саме в ній:
Пройде любов, умруть желанья;
Розлучить нас холодне світло;
Хто згадає таємні свиданья,
Мрії, захвати колишнього років?
( \”В альбом\”, 1817 р.)
Але саме для мене дороге й дивне не в тім, що в поета було багато захоплень, а в тім, що після одруження з Наталею Пушкін любив уже винятково тільки дружину й присвячував вірші тільки їй. Поет сам відповідає на запитання, чи змінював він дружині:
Ні, ні, не повинен я, не смію, не можу
Хвилюванням любові безумно віддаватися;
Спокій моє я строго бережу
И серцю не даю палати й забуватися…
( \”К…\”, 1832р.)
Коли вони зустрілися вперше, їй ледь минуло 16 років. Вона була в білому повітряному платті, із золотом на голові. Олександр Сергійович не міг відвести від її око.
Під’їжджаючи під Ижоры,
Я глянув на небеса
И згадав ваші погляди,
Ваші сині очі,-
Писав він їй.
А коли питання остаточно зважиться, він напише:
Здійснилися мої бажання.
Творець тебе мені ниспослал,
Тебе, моя Мадонна,
Найчистішої принадності найчистіший зразок.
(\”Мадонна\”, 1830 р.)
Важко бути дружиною генія, особливо, якщо ти при цьому молода й дуже гарна. У їхньому сімейному житті було всяке: радості, висока любов, четверо дітей, але й, звичайно, недомовки, сварки. А ще розлуки. Дослідники підрахували, що за сімнадцять
Місяців, що Пушкін не бачився із дружиною, він написав їй 78 листів, більше, ніж кому-небудь у житті.
Мені смутно й легко; сум миючи світла;
Сум миючи повна тобою,
Тобою, однієї тобою… Унынья мого
Ніщо не мучить, не тривожить,
И серце знову горить і любить – тому,
Що не любити воно не може.
( \”На пагорбах Грузії…\”)
Не любити Наталю Миколаївну серце Пушкіна, дійсно, не могло. Тому й зважився поет на двобій з Дантесом – заступився за честь дружини й свою власну. Після фатальної дуелі, два дні борючись зі смертю, про що він думав? Може бути, згадав свої рядки, отнеся їх тепер, як заповіт, до Наталі:
Я вас любив так искренно, так ніжно,
Як дай вам бог улюбленої бути іншим.
(\”Я вас любив…\”)
Перегортаючи вірші поета, я часом думаю, які дивні люди жили в минулому столітті, як вони вміли любити. Чи зустріну я в житті хоч щось схоже?
(2 votes, average: 2.50 out of 5)