П’єса “Вишневий сад” займає особливе місце у Творчості А. П. Чехова. До її думка про необхідність зміни дійсності він будив, показуючи ворожість людині життєвих умов, виділяючи ті риси своїх персонажів, які прирекли їх на положення жертви. В “Вишневому саду” дійсність виражається в її історичному розвитку. Широко розробляється тема зміни соціальних укладів. Ідуть у минуле дворянські садиби з їхніми парками й вишневими садами. Їм на зміну йдуть люди ділові й практичні, вони – сьогодення Росії, але не її Майбутнє. Тільки молодим
поколінням належить право очистити, змінити цю “нескладне, нещасливе життя”. Звідси основна ідея п’єси: твердження нової суспільної сили, що протистоїть не тільки дворянству, але й буржуазії, покликаної перешикувати життя на засадах справжньої людяності й справедливості. Ця ідея розкривається в яснім угрупованні основних образів п’єси. Минуле Росії представляють помісне дворянство – нерозумні власники вишневого саду – Гаїв і Раневская. Російську буржуазію представляє купець Лопахин. Аня, дочка Раневской, і студент Трофимов – майбутнє Росії. Віра в майбутнє Росії, у необмежені можливості
рідного народу, що створить “нові розкішні сади”, – от авторське відношення до життя, ідейна основа глибокого ліризму п’єси. Занедбана капличка, біля якої могильні плити, а за нею “далеко на обрії неясно позначається велике місто”, нагадують про вмирання минулого й народженні майбутнього, нового. Відчуття близької катастрофи власників вишневого саду, їх сумовитий, подавлений настрій передає дворазове повторення віддаленого звуку струни, що лопнула, “завмираючого й сумного”. Мрії про майбутнє протистоїть виродливе життя людей-“недотеп”. Причому Чехов свідомо оголює зіткнення мрії й дійсності. Створюючи характери людей, яким властиві типові риси тої або іншої суспільної групи, Чехов обрали найбільш важкий шлях. Неминучість катастрофи старого стає зовсім очевидної, коли ми бачимо не гірших, а кращих його представників. По своїх особистих якостях і Раневская, і Семионов-Пищик, і Гаїв – люди скоріше гарні, чим погані. І все-таки всі вони “існують невідомо для чого”, тому що їх загальні, найбільш характерні риси властиві відживаючого паразитичного життя. “Гарний вона людина. Легка, проста людина”, – говорить про Раневской Лопахин. І дійсно, зовні вона добра, чарівна, безпосередня. Коли чуєш її зворушливе звертання до дитинства, чистоті, саду, то віриш у щирість її слів. Вигляд Раневской якось особливо гармоніює із забитою й спустошеним її будинком-садибою. Мовлення Раневской буяє емоційними вираженнями, епітетами й порівняннями. Але емоційність часто переходить уже в зайву манірність і чутливість. Ця особливість її мовлення не залишає сумніви в тім, що Раневская не здатно на дійсно глибоке почуття. На Раневскую схожий її брат Гаїв. Перед особою життя він слабкий і безпомічний. Він не розуміє змін, що відбуваються, уміє говорити тільки ювілейні мовлення й це порожнє фразерство створює ілюзію яркою й корисного життя. І брат, і сестра непрактичні, нездатні до справи, дуже люблять слова високі, гарні й у той же час чутливі й манірні. Отже, всі органічно властивим представникам дворянського миру якості виявляються тією причиною, завдяки якій стає природним процес його відмирання як класу. Нову силу, що прийшла на зміну дворянству, представляє Лопахин – ділок, комерсант, практик. І знову Чехов свідомо зображує кращого, найбільш симпатичного представника російської буржуазії. Лопахин вигідно відрізняється від Раневской і Гаева своєю енергією, активністю, діловими якостями. Йому властиві риси, що облагороджують, роздуму, він почуває красу вишневого саду. Паралельно із цим автор оголює хижацьку антинародну сутність “хитрих звірів” лопахиных, необхідних Росії на певному етапі розвитку. “Вічний студент”, різночинець, син лікаря, Трофимов представляє демократичні сили країни, які протистоять і паразитизму барства, і руйнівної діяльності нових хазяїв життя. Трофимова відрізняє гаряча віра в торжество справедливого соціального життя в недалекому майбутньому. От чому ця людина винятково чесна, не скований традиціями й забобонами, позбавлений меркантильних інтересів. У ньому відбиваються революційні настрої демократичного студентства. Своєю критикою несправедливого життя, захистом людського достоїнства, закликами до вільного життя він сприяє пробудженню свідомості юної Ані, зароджує в ній спрагу розумного, духовного богатого, світлого миру. Ідеї Трофимова в яскравій образні
