Вірші, поеми й думи К. Ф. Рилєєва
Кіндратій Федорович Рилєєв. У літературному русі 20-х років XIX століття важливе місце займає творчість поетів-декабристів – Рилєєва, Одоєвського, Кюхельбекера, Раєвського й багатьох інших, чиї імена ввійшли в історію російської літератури як імена найближчих спадкоємців Радищева. Найбільш яскравим і талановитим серед поетів-декабристів був Кіндратій Федорович Рилєєв. У грудні 1825 року головним будинком у Петербурзі стала Петропавловская міцність: сюди звозили державних злочинців, учасників повстання декабристів. Майже шістсот чоловік
Вони покаються, коли народ, повставши,
Застане їх в обіймах млості.
Такі політичні вірші, як “Бачення”, “Громадянська мужність”, “Я буду у фатальний час…”, поеми “Войнаровский”, “Наливайко”, Думи, агітаційні пісні, виводять Рилєєва на перше місце в літературному русі 20-х років XIX століття. Особливе місце займають кілька пісень, складених їм у співавторстві з А. А. Бестужевим: “Ти скажи, говори…”, “Ах, нудно мені…”, “Уж як на небі дві веселки…”, “Як іде коваль так з кузні…” і інші. Своєрідність цих пісень у тім, що вони дуже близькі по своєму складі до народного. Вони передають думи народу, поневоленого царською тиранією, чиновниками:
Ах, нудно мені
И в рідній стороні
Усе в неволі,
У важкій частці,
Видно, століття доживати.
Ніде й ні в кому не знаходить народ правди: грабують його добродії “без сорому”, ще сутужніше народу від царських поборів:
Нас поборами цар висушив,
Як сухар
Однак і в крайнім нещасті народ не падає духом, він вірить у свої сили й здатності:
А що силоміць відняли Силою виручимо ми те.
Особливе місце у творчості Рилєєва займає поетичний цикл “Думи”, створений в 1821-1823 г., а в 1825 р. був виданий окремою книгою. У передмові до цієї книги Рилєєв пояснила походження й особливості жанру складових її віршів і ціль, що він прагнув досягти: “Нагадувати юнацтву про подвиги, знайомити його з ясновельможними епохами народної історії, здружити любов до батьківщини з першими враженнями пам’яті – от вірний спосіб для прищеплювання народу сильної прихильності до батьківщини…”.
Центральне місце в думах займають образи борців за незалежність батьківщини й волю народу, борців проти деспотизму й гноблення. Поет захоплюється мужністю Святослава, Мстислава Відважного, Дмитра Донського, Єрмака, Івана Сусаніна. Особливо доріг йому Волинський, втілення “доблесті цивільної”, “батьківщини вірний син”, “заклятий ворог ганебного неправосуддя”. Не виникає сумніву, чия думка виражає Волинський: “Славна кончина за народ! .. За істину святу. І страта мені буде торжеством!”. Його готовність “любов’ю до батьківщини дихаючи”, стати “за стражденних – залізними грудьми”, все це були переконання самого Рилєєва. Свій ідеал поета, “правди вірного жерця”, “шанувальника полум’яного добра”, “органа істини священної”, що “вище всіх на світі благ Суспільне благо ставив Святу чесноту славив”, завжди залишався “гнаним і злим непримиренним ворогом”, Рилєєв втілив у думі “Державін”.
Варто помітити, що установка на повчання, на виховання позитивним прикладом перешкодила історично вірному зображенню в думах подій і діячів минулого. Але величезна популярність дум свідчила про своєчасність цих добутків і дієвості засобів, до яких звернувся поет.
Особливе місце в циклі займає “Іван Сусанін”, єдина дума Рилєєва, у центрі якої коштує не цар, не князь, не вельможа, що думає принести темним безмовним масам волю, утворення, а людина з народу, що служить правій справі так, як він його розуміє. Сусанін – самий історично правдивий характер із всіх, які ми бачимо в думах. Думу “Іван Сусанін” високо цінував Пушкіна. Глинка створив оперу “Іван Сусанін”. Загальнонародною популярністю користувалася дума “Смерть Єрмака”, що стала народною піснею (“ревіла бура, грім гримів”). В 1823 р. створюється поема “Войнаровский”, що відбила значні зміни, що відбувалися у творчості Рилєєва. У ній уже немає того злиття автора з героєм, у вуста якого поет вкладає свої думки й переконання, що було характерно для дум. Поет і герой уже по-різному дивляться на що відбувається, по-різному оцінюють його. Зміст поеми становить тепер оповідання, хід подій, яким вона присвячена. Своєрідність поеми відзначив Пушкін: “Рилєєва “Войнаровский” незрівнянно краще всіх його Дум, – писав він, – склад його змужнів і стає оповідальною-оповідальним-покірливо^-оповідальним, чого в нас майже ще ні”.
Підбадьорений високою оцінкою, що одержала в Пушкіна перша поема, Рилєєв починає поему “ДО”, присвячену боротьбі за національну незалежність українського козацтва з панской Польщею наприкінці XVI століття. Поема залишилася незакінченою. Судячи зі збережених уривків, велике місце в ній повинне було зайняти зображення картин народного життя й побуту, участі народних мас у національно-визвольній боротьбі. У головному герої поеми підкреслена його близькість до народу, готовність віддати життя боротьбі за звільнення народу від іноземного ярма. Герой поеми “Наливайко” – гетьман, що підняв меч за свій край.
Гетьман Наливайко передбачав трагічний результат, однак це не зупинило його. У поемі є як би пророчі слова головного її героя:
Відомо мені: погибель чекає того,
Хто перший устане за народ –
Доля мене вуж прирекла.
Але де, скажи, коли була
Без жертв покутувана воля?
Загину я за край рідний,
Я це почуваю, я знаю.
Цього ж слова можна віднести й до самого Рилєєва. Декабрист Н. А. Бестужев побачив у них вказівка на “майбутній жереб” поета, і Рилєєв погодився з ним. “Вір мені, сказав він, – що щодня переконує мене в необхідності моїх дій, у майбутній погибелі, який ми повинні купити нашу першу спробу для волі Росії”. Вища доблесть і заслуга перед народом у його очах – це діяльність борця за звільнення своєї країни. На віршах Рилєєва виховувалися наступні покоління борців за волю. Ім’я Рилєєва було для них, по вираженню Огарьова, “доблесним завітом і зіркою”.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)