Мовлення громадянина вірші “Я ль буду у фатальний час”

Мовлення громадянина, лірично схвильована, розрахована на більшу аудиторію. Вона звернена до тих, хто холодний і байдужий до суспільного блага. Це – “юнака” одного із громадянином віку (він говорить про своєму “столітті младом”), покоління й кола. Образ “юнаків” створюється стилістичними засобами, що сходять до інтимної лірики, до жанрів елегій, послань, романсів. Рилєєв навмисно повторює ті самі характерні риси – “зніжене плем’я”, “ледарство”, “объятья сладострастья”, “хладная душу”, “хладний

погляд”, “объятья дозвільної млості”.

Цивільна байдужість, ледарство, егоїзм, затверджує Рилєєв, перешкоджають суспільній активності дворянської молоді. Але ці почуття можуть бути переборені в боротьбі – у ній мужніє й загартовується характер. Розкриваючи перед “юнаками” сумну історичну перспективу, поет пророкує їм пізніше каяття, “справедливих нащадків докору”. Його ціль – засудити пасивність незадоволеної, але нерішучої й не занадто відважної дворянської молоді, захопити історичним прикладами, високим змістом цивільної діяльності й самим образом суворого, непохитного й сміливого

сина батьківщини

У вірші “Я ль буду у фатальний час…” найбільше повно виразився той образ декабриста, жагучою й гарячою, чистого й високого душею, живим втіленням якого був сам Рилєєв

Пушкін не побачив у рилеевских думах правди історії, правди характерів, і це дозволило йому розповісти, що “національного, російського немає в них нічого, крім імен…” Він писав В. А. Жуковському: ” Думи Рилєєва й цілять, а всі невлад “.

Рилєєв насмілився знеславити грізного Аракчеева, улюбленця Олександра I, у своїй сатирі “До тимчасового правителя”. Декабрист Микола Бестужев пізніше згадував:

“Вся держава тріпотіла під залізною рукою улюбленця правителя. Ніхто не смів, скаржитися: ледь виникало найменше ремство – і навічно зникав у пустелях Сибіру або в сморідних склепах фортець

У такому положенні була Росія, коли Рилєєв голосно й всенародно викликав тимчасового правителя на суд істини; коли назвав його діяння, визначив їм ціну й сміло зрадив прокльону потомства сліпу або навмисну покірність вельможі для придушення батьківщини

Не можна представити здивування, жаху, навіть, можна сказати, заціпеніння, яким уражені були жителі столиці при цих нечуваних звуках правди й докору, при цій боротьбі дитини з велетнем”.

Гордовитий тимчасовий правитель, і підлий і підступний,

Монарха хитрий підлесник, і друг невдячний,

Шалений тиран рідної країни своєї…

ПРО, як на лірі я потщусь того прославити,

Батьківщина моє хто від тебе позбавить!

По спогадах одного із сучасників, “Аракчеев, ображений у своїй грізній величі неслиханною дерзостию, поставився до міністра народної освіти князеві Голіцину, вимагаючи зрадити цензора, що пропустив цю сатирові, суду. Але Олександр Іванович Тургенєв, таємно радуючись цій поразці й бажаючи захистити цензора, придумав від імені міністра дати Аракчееву таку відповідь: “Тому що, ваш сіятельство, з нагоди пропуску цензурою Персія сатири, перекладений вірш, вимагаєте, щоб я віддав під суд цензора й цензурний комітет за образливі для вас вираження, те перш ніж я призначу наслідок, мені необхідно потрібно знати, які саме вираження приймаєте ви на свій рахунок?” Тактичний хід впливового чиновника міністерства народної освіти Олександра Тургенєва спас і цензора, і Рилєєва. Аракчеев змушений був промовчати.

Зближення з Пущиним стало найважливішою віхою в житті Рилєєва. Пущин по достоїнству оцінив і поетичну діяльність свого товариша по службі, і його сміливої, повне громадянської мужності поводження в судовій палаті. Важко було Пущину знайти більше відданого однодумця, і цілком природно, що кілька місяців через він уводить Рилєєва в таємне суспільство. Незабаром з’ясовується, що в організацію вступив не рядовий член, а людина неприборканого революційного темпераменту.

У ніч на 14 грудня в Рилєєва знову відбулися збори. Декабристи прийняли остаточний план повстання. Михайло Бестужев згадував: “…Як прекрасний був у цей вечір Рилєєв! Він був негарний собою, говорив просто, але не гладко; але коли він попадав на свою улюблену тему – на любов до батьківщини, – фізіономія його пожвавлювалася, чорні, як смоль, очі опромінювалися неземним світлом, мовлення текла плавно, як вогненна лава, і тоді, бувало, не утомлюєшся любуватися ним “.

Згадуючи про останні зустрічі з Рилєєвим, Федір Глинка показав на наслідку: “Рилєєв був хворий сильною пухлиною в горлі й ні про що не говорив із мною, як тільки про різні приречення його поем, також про трагедію ” Богдан Хмельницький “, що почав писати, і мав намір об’їхати різні місця Малороссии, де діяв, цей гетьман, щоб дати історичну правдоподібність своєму твору”. Рік за роком історики літератури збирали по крупицях “осколки” незавершених творів Рилєєва, і тепер ясно видно, що він загинув на потужному творчому зльоті

У наші дні здійснилася мрія Огарьова, що писав про Рилєєва:

Ми стих твій вирвемо із забвенья

И в перший росіянин вільний день,

У виді младого поколенья,

Відновимо для поклоненья

Твою страждальницьку тінь


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Мовлення громадянина вірші “Я ль буду у фатальний час”

Categories: Нові твори

Links