Вірша М. И. Цветаевой про Москву
1. Обрат Москви в добутках російських поетів. 2. Місце столиці в житті й творчості Цветаевой. 3. Аналіз вірша “Хмари – навколо”. 4 Аналіз вірша “По церковці – всі сорок сороков”.
5. Збірний образ Москви. Багато поетів у своїй творчості зверталися до про разу Москви. У ній знаходили велич і вульгарність її звеличували й боготворили Вигляд Москви мінливу кожну епоху, постійно запам’ятовувався й змінювався в добутках художниках, поетів, прозаїків. Відбилася вона й у творчості Марії Іванівни Цветаевой, одержавши особливих вигляд,
Вибір Москви як постійного простору багатьох своїх добутків для Цветаевой не випадково. Поетеса народилася практично в самому центрі Москви, у будинку в Трехпрудном провулку Для неї місто стало чимсь більшим, ніж життєвий простір. Він органічно переплівся з ідеалами й мріями Цветаевой, стаючи постійним для багатьох її добутків.
У її ранній творчості місто з’являється як втілення гармонії й добірності. У вірші “Будиночки старої Москви” місто – символ минулої епохи. У тексті безліч слів і понять, що передають наліт чогось стародавнього, але дорогого:
Це передається не тільки оригінальним розміром вірша, але й часто, що зустрічаються діалектизмами, чисто московськими словами й вираженнями. В 1916 році молодий Цветаевой був завершений цикл віршів про Москву, який можна було б назвати нескінченною хвалебною піснею місту. Вступний вірш – “Хмари – навколо” – світле, радісне, романтичное. Вірш є своєрідним подарунком дочки поетеси: звідкись свисока, мабуть, з Воробйових гір або із Кремлівського пагорба, поетеса любується містом і показує його маленькій дочці Алі. “Чудовий і мирний град” вона заповість своїй дитині і її майбутнім дітям: Хмари – навколо, Купола – навколо, Треба всією Москвою – Скільки вистачить рук!
– Підношу тебе, тягар краще, Деревцо моє Невагоме! Буде твоя черга: Теж – дочки Передаси Москву З ніжною гіркотою… Вираження цієї ніжної гіркоти часто охоплює художницю слова при спогаді про рідне й улюблене місто. Сам вірш – легеня, невагоме, дійсно виглядає як наказ дитині – простий і зрозумілий, але в той же час передавальний тонкий ліричний настрій прийдешньої втрати того коштовного, що зберігалося довгі роки. Головним у столиці для художниці слова є духовність – живі ще народна віра й коштують ще золотяться на сонце “сорок сороков церков”: По церковці – всі сорок сороков И ширяючих над ними голубків, И Спаські – із квітами – ворота, Де шапка православного знята.
І цілих сорок сороков церков Сміються над гординею царів! Сім пагорбів – як сім дзвонів, На семи дзвонах дзвіниці. Всіх рахунком: сорок сороков, – Дзвонове семихолмие!
Віра, що просочила текст вірша й разлли практично в кожному рядку, і робить місто особливим і єдиним для поетеси. Звичайно, жителі святого міста не стають святими, залишаючись у чомусь грішними, а в чомусь убогими, однак близькість Бога, що зберігає столицю, дозволяє їм очиститися. Тому й покаяння, і сльози віруючих мешканців міста щирі й чисті: На каторжні клейма, На всяку болесть, – Дитина Пантелеймон У нас, цілитель, є. Постійна божественна присутність створює непередаваний тонкий духовний лад вірша.
З’являється бажання піти, утекти від буденності й звичайного життя. Тому поет у поданнях Цветаевой – “смиренний мандрівник, у тьмі співаючого Бога”. Москва в цьому контексті – своєрідний ключ, лакмусовий папірець, що відкриває поетесі її щиру душу й щиру особу: Я – двійника двійник, що намацав, – Крізь легка особа проступить – лик. ПРО, нарешті тебе я вдостоюся, Благопристойності прекрасний пояс! Центром творчості поетеси, присвяченого рідному місту, стає цикл “Вірші про Москву”, куди й входить останній вірш.
Це збори текстів, присвячених тому самому місту, пронизано дивним, але прекрасним настроєм схвильованості, світлого смутку і якоїсь бесшабашной радості. Місто стає особливим дарунком, даним Богом, який не можна прийняти, а треба віддавати іншим людям, препомноживши й розширивши рамки своїх почуттів. Дарує Цветаева Москву й своєї дочки, і своєму коханому – відомому поетові срібного століття О. е. Мандельштаму – як доказ любові до них, як стан дійсності почуттів і слів: З рук моїх – нерукотворний град Прийми, мій дивний, мій прекрасний брат…
І встанеш ти, виконаний чудових сил… Ти не покаєшся, що ти мене любив. Саме завдяки своїй духовності й щиросердечній чистоті жителів Москва й стає аналогом обручки, “градом нерукотворним”, живим не тільки у фізичному плані, але й у людських серцях. Москва – спадщина, отримана від предків. Це місто, що поєднує своїм існуванням в одне ціле історію й віру, що даються чоловік один раз у житті.
Кревний зв’язок із землею своїх предків, світлі спогади про рідне місто й будинок і роблять людини теперішньою особистістю. Невипадково вінчає цикл віршів про Москву добуток, у якому поетеса описує день своєї появи на світло: Красною кистю Горобина запалилася. Падали листи. Я народилася. Національний російський початок пронизує вся творчість Цветаевой, роблячи його зворушливим і твердим одночасно.
У щоденнику є наступний запис, що повністю передає образ Цветаевой – росіянки: “Батьківщина не є умовність території, а непохитність пам’яті й крові. Не бути в Росії, забути Росію – може боятися лише той, хто Росію мислить поза собою. У кому вона усередині – той втратить її лише разом з життям”.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)