Вірш В. Брюсова “Ассаргадон” (сприйняття, аналіз, тлумачення)
Валерій Якович Брюсов – одна зі значительнейших фігур у поезії початку XX століття, якого вважають “метром” і одним з основоположників російського символізму. На початку 90-х років XІX століття В. Брюсов відкрило для себе французьких символістів і захопився їхньою поезією, уважаючи декадентство “дороговказною зіркою в тумані”. Пізніше він видає кілька збірників “Російські символісти”, у які в основному ввійшли його поетичні добутки. У такий спосіб була ознаменована поява символізму в Росії.
Відповідно до позиції Валерія
У вірші цар Ассаргадон – полководець, що здатний за допомогою свого розуму, сили, енергії впливати на хід історичних подій, на рух часу: Ледь я прийняв владу, на нас повстав Сидон. Сидон я ниспроверг і камені кинув у море. Єгиптові мовлення моя звучала, як закон, Елам читав долю в моєму єдиному погляді… Ліричний герой смів, відважний, не знає поразок, військових невдач, як би коштує над усіма. Але чи щасливий Ассаргадон? Хоча великий цар і “упоєний величьем” своїх перемог, він самотній. І це викликає смутні переживання читача: И от коштую один, величьем упоєний… Описуючи Ассаргадона, поет використовує різні порівняння: “деянья всіх людей – як тінь у божевільному сні”, “мрія про подвиги – як дитяча забава”, – характеризующие царя як людини, що забыли про простих людей, надмірно возгордившегося. Як форма свого ліричного добутку В. Брюсов вибрав форму сонета.
Перші дві строфи – це ствердження влади Ассаргадона, його нищівні перемоги над містами, країнами й народами: Сидоном, Єгиптом, Еламом. А останні дві строфи – підведення підсумків руйнівних походів АссаргадонО. Так, він упоєний величчю своєї слави, вона гордий і в той же час жахливо самотній. Підводячи підсумки запропонованого аналізу вірша, можна ще раз підтвердити думка про те, що пафос даної ліричної мініатюри – пафос твердження сильної особистості, що є творцем історії, але це пафос руйнування, а не творення.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)