Вірш М. Ю. Лермонтова “Пророк” (Сприйняття, тлумачення, оцен-ка.)

По ночах, коли звуки стихали, Він сідав у роздум до стола, Ненаписаними віршами Гори смутно темніли крізь імлу. За вікном засипав Пятигорск. І душу ні про що не жалувала, И черешень остання жменя На тарілці криваво червоніла. Л. Хаустов.

В. Г. Бєлінський так писав про лермонтовской поезії “…ніде немає пушкіна-ского розгулу на бенкеті життя. Але скрізь питання, які мрачат душу, леденять серце”. Особиста доля поета й суспільно-політична обстановка епохи ре-акції наклали відбиток на його поезію. Незадоволеність існуючим порядком речей

носить у Лермонтова активний характер

Вірші для нього – знаряддя боротьби, і його розчарування переходить у гнівний викривальний протест проти суспільно-політичних підвалин самодержавної Росії. Однієї із центральних тем у Творчості Лермонтова є тема поета й поезії. Кожному великому художникові властиві роздуми про зміст і назначе-нии своєї творчості

Уже замолоду Лермонтов мав ясний погляд на те, що повинен оспівувати у своїх віршах теперішній поет. Він хотів, щоб поезія кликала людей любити батьківщину й волю. Поет – це людин, обдарований “високої мис-ллю й душею”, ні перед ким не змінює “гордого

чола”, нічого не страша-щийся. В 1841 році був написаний вірш “Пророк”. Як і Пушкін, автор називає поета пророком, роль і борг якого полягає в тім, щоб ” глаго-лом палити серця людей”.

Пушкін у своєму вірші “Пророк” показав поета до того, як той приступився до високого служіння. Лермонтов як би продовжив спостереження за долею обранця. Він зобразив життя поета, осміяного за свою проповідь, і це – трагічне осмислення теми: З тих пор, як вічний судія Мені дав всеведенье пророка, В очах людей читаю я Сторінки злості й пороку

Так безвихідно й похмуро звучать перші рядки вірша. Произведе-Ние писалося в останні місяці життя Лермонтова. У ньому, начебто предчув-ствуя швидку загибель, автор оглядається на пройдений шлях

У його погляді з але-виття силою втілюється глибока скорбота, що завжди супроводжує поетові. “Пророк” остання крапля в чаші його страждань: уже немає ніякої надії на визнання нащадків, немає впевненості в тім, що роки праці не пройшли даром. В очах лю-дей читаються “сторінки злості й пороку”. Чому?

Чим неугодний солодкозвучна Мова його музи? Проголошувати я став любові И правди чисті ученья, У мене всі ближні мої Кидали скажено камені… Не важко догадатися, про яку правду говорить опальний поет. Природно, що його правда, обличающая самодержавний лад і кріпосництво, не понра-вилася світському суспільству

Лермонтов був оточений лихослів’ям, недоброжела-тельным відношенням. Палке серце поета з болем і гіркотою озивалося на рез-кую й необгрунтовану критику. Лермонтов усе більше усамітнювався, навіть на пыш-ных балах у дворянських зборах він був самотній, замислений, мовчазний: Посипав попелом я главу, З міст біг я жебрак, И от у пустелі я живу… Пустеля – це мир без мрії й надії

Тут поет знайшов свій останній притулок. У самому собі, у своїх думках і переживаннях. Гірким сарказмом повні фінальні строфи цього сумного одкровення: …Він гордий був, не ужился з нами: Дурень, хотів запевнити нас, Що Бог говорить його вустами! Лише Природа, чист і щира, приймає вигнанця

Спілкування з нею приносить йому моральне задоволення й щиросердечний спокій: И зірки слухають мене Променями радісно граючи… І тут же антитеза – серед людей поетові погано, незатишно, вони сміються над його вбогістю й незахищеністю: …Дивитеся ж, діти, на нього: Як він похмурий, і худий, і блідий! Дивитеся, як він наг і бідний, Як нехтують всі його! “Пророк” написаний чотиристопним ямбом із чергуванням чоловічої й дружин-ской рими. Жанр – лірична сповідь

Композиційно добуток ділиться на три частини: перша частина – життя й діяльність поета до відходу в пустелю; вто-раю – поет у пустелі; третя – гнівний фінал вірша. Всі строфи – чотиривірша, крім останньої, мають перехресну риф-мовку. В останній строфі Лермонтов використовує риму, що оперізує, кото-раю надає поетичному оповіданню більшу завершенность. Автор прибігає до застарілих слів, намагаючись зберегти стиль пушкіна-ского “Пророка” (“судія”, “град”, “очі”, “камелья”, “завіт”). Урочисті епітети наповнюють вірш схвильованою інтонацією і якоюсь тань-ний (“чисті ученья”, “божа їжа”, “вічний судія”, “шумний град”).

Окличні речення у двох завершальних строфах звучать вызо-вом. Це момент найвищої напруги, крапка кипіння. Образа поета, гіркота й біль вирвалися назовні. Вірші М. Ю. Лермонтова – це майже завжди напружений внутрішній мо-нолог, щира сповідь, надія знайти вдячного читача й слухача

Поет глибоко й тонко розкриває психологію ліричного героя, його миттєві настрої й переживання. У багатьох віршах поета звучить тривога за долю русявий-ской літератури, за долі щирих “співаків невидимого щастя”, адже в руках бездар поезія може бути просто незначною “іграшкою золотий”.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Вірш М. Ю. Лермонтова “Пророк” (Сприйняття, тлумачення, оцен-ка.)

Categories: Нові твори

Links