Вірш Н. А. Некрасова “У дорозі” (Сприйняття, тлумачення, опенька)
Нудно! нудно!…Ямщик відважний, Розжени чим-небудь мою нудьгу! Цими рядками ничинается вірш Н. А. Некрасова “У дорозі”,написане в 1845 році в збірнику “Мрії й звуки”.Захоплено привітав цей добуток великий російський літературний критик В. Г. Бєлінський, назвавши Некрасова “щирим поетом”.
Дійсно, автор вірша не тільки розігнав нудьгу читачів, що звикли до слащавой лірики, але й сколихнув цивільні почуття діалогом простого ямщика з письменником. Нехарактерно було в той час друкувати “грубі простонародні душеизъявления”
Некрасова недарма називали “співаком народних страждань”,тому що все співчуття, всі симпатії поета-на стороні знедолених. Через панську примху покалічене життя двох молодих людей-ямщика і його дружини. А нишком реве, як очманіла…
Погубили її добродії, А була б бабенка лиха! Зовнішня вага життя
” спочатку сприймаються прямолінійно:”Білоручка, бач ти, белоличка”.На плечі вихованої в панському будинку, разом з панянкою навченою різним наукам дівчини, в одна мить перетвореної в просту мужичку, лягла надважка, майже чоловіча робота, споконвіку призначена росіянці селянці. По примсі старого пана Груша, з дитячого років звикла до атласних сарафанів, евшая вдосталь кашу з медом, розпещена холопка, тепер “осиротіла” з вини чоловіка її колишньої наперстницы-молодої барині. Новий хазяїн після смерті старого пана поставив усе на круги свої. Відвертав він її(Грушу)на селознай-де місце своє ти, мужичка!
Провина панів не тільки в тім, вони відірвали Грушу від звичного середовища, не привчили до селянської роботи, але й у тім, що вони бачили в маленькій селянській дівчинці живу ляльку для своєї дочки, і в тім, що з вихованням у поміщицькому будинку в Груші розвилися сентиментальні почуття, несумісні із грубим селянським побутом. Їй було б ще важче, якби чоловік її не жалував, не скрашував її тугу за колишнім життям дрібними обновками:те новим сарафаном, то чоботями-котами. …Бачить Бог, не млоїв Я її невпинною роботою… Одягав і годував, без шляху не сварив, Поважав, тоись, от як, з полюванням… А, слышь, бити-так майже не бивал, Хіба тільки під п’яну руку…
Чоловік-Ямщик прощає дружині, що вона “на якийсь патрет все дивиться так читає якусь книжку”,сина вчить грамоті, миє й стриже, щодня зачісує йому волосся, не б’є й чоловікові бити не дає. Чистота, грамотність незвичні для ямщика, звідси його страх:”…Погубить вона сынишку”.
Поруч із Грушею немає нікого, хто б її розумів. Турботи про сина небагато утішають її, але й приносять новий біль за Майбутнє сина. Прагнення на щастя, до культури нездійсненні в тих умовах, у яких виявилася Груша
Її можна назвати “без вини винної”.Навіть чоловік називає її ” лиходійка-дружина”,побічно обвинувачуючи Грушу у своїй зламаній долі й сраданиях, щиро журячись, що дружина “як тріска худа й бліда, ходить, тоись, зовсім через силу, у день двох ложок не з’їсть толокна-чай, звалимо через місяць у могилу…” Але адже й він-жертва панів:женили його мимо волі, згоди в сім’ї не зложилося, спереду-вдівство й самітність
Таким чином, капризи панів зламали життя обом. Це викликає обурення читачів: люди-не іграшки в руках панів. Ліричне, морального, психологічного й соціальне в Некрасова взаємозалежне
Автор не “cовпадает” з жодним зі своїх ліричних персонажів, але незримо коштує за кожним з них, говорить їхньою мовою. Життя у вірші представлена многослойно, страждання відчувається подвійно й навіть втройне:воно й від горя мужика, і від горя нещасної Груші, і від горя селянського моря страждань. Так чи можна сказати, що ямщик розігнав настирливу нудьгу?