Вірш М. Ю. Лермонтова “Батьківщина”
Тема батьківщини проходить через усю творчість М. Ю. Лермонтова: від романтичного бачення і одночасно гіркого докору реального стану в країні і прагнення покинути свою землю до відвертого визнання їй у коханні, що прозвучало в ліриці пізніших років. У цій подвійності і суперечливості проявляється особливість світогляду одного з найвидатніших російських поетів. В. Г. Бєлінський підкреслював національний характер творчості М. Ю. Лермонтова: це “поет російський, народний, у вищому, найблагороднішому значенні цього слова”. Любов до батьківщини
У цьому творі посилюється інтерес до народної Росії. Нез’ясовність лермонтовською “дивної любові” до батьківщини – “Не переможе її розум мій” – свідчить про новизну самого підходу до теми. Включаючи звичні для епохи обгрунтування почуття батьківщини (військова слава, “повний гордого довіри спокій”,
Якщо у вірші “Прощай, немита Росія…”, написаному в тому ж році, зворушлива любов поета до батьківщини обертається гірким викриттям її сучасного стану, то в” Батьківщині “Лермонтов наближається до народного осмислення любові до неї. Захоплення батьківщиною підтверджує поет не тільки триразовим повтором слова “люблю”, але і картинами російської природи, яка є передумовою справжнього почуття Лермонтова. Спочатку автор малює образ Росії з її величезними просторами (дорога, яка перетинає лісу і степу) і величними картинами: “лісів безмежних колисання”, “розливи річок її, подібні морів”, потім осягає її в трепетних подробицях. Люблю димок спаленої жнива, В степу ночующій обоз ТА на пагорбі серед жовтої ниви Подружжя біліють беріз. Дивно точний вибір слова: не білі, а “що біліють”, як би випромінюють світло. Саме після Лермонтова символом Росії стала “подружжя біліють беріз”. “Димок спаленої жнива” – це ще одна прикмета батьківщини, яку любить поет. Він намагається проникнути “в таємницю достатку народного”, тягнеться душею до селянської Росії, з “втіхою, багатьом незнайомій”, спостерігає за життям простих людей. “Батьківщина” – одне з небагатьох реалістичних віршів поета, в якій він зазначає неповторні деталі среднерусского пейзажу. Тут як би продовжені слова і думки А. С. Пушкіна з глави “Подорож Онєгіна”: Люблю піщаний косогір, Перед хатинкою дві горобини, Калитку, зламаний паркан. “Ворогуючих” сила природи, поетично відтворена Лермонтовим в ранній ліриці, доповнюється прагненням проникнути в таємницю народного буття, розгадати вищий сенс простий, органічного життя. Поет тут стоїть біля витоків проблеми, що хвилювала наступні покоління ліриків.
У вірші “Батьківщина”, за словами Н. А. Добролюбова, автор “стає рішуче вище всіх забобонів патріотизму і розуміє любов до батьківщини істинно, свято і розумно”. У цьому ліричному творі народ представлений цілісно, збирацько і виступає як об’єкт роздуми. Сумарна формула “люблю вітчизну я” як би поглинає все поодинокі прояви цієї любові. ТА навіть в самій конкретності поміщена відома узагальненість: “танець з тупанням та свистом” при всій зримості образу – це все-таки і танець взагалі, знак народною Росії. Ідея вірша відбилася і в його композиції. В тексті можна виділити дві структурні частини, що об’єднують “дивну” любов автора до вітчизни. Мова цього реалістичного твору зберігає притаманну раннім, романтичним віршам Лермонтова виразність.
Поет не відмовляється від широкого використання барвистих епітетів, що відображають душевні переживання, від схвильованої промови, насиченою питальними і оклику пропозиціями. Але автор застосовує тут менше метафор, особливо розгорнутих. Його вірш стає простіше, жвавіше, досягає природної невимушеності розмовної мови. Вітчизна для Лермонтова – в житті народу, в його простому бутті, в його жалі і радощі. Розкриваючи у своєму розумінні батьківщини ті риси, яких вже торкнулася А. С. Пушкін в романі “Євгеній Онєгін”, Лермонтов готував розробку цієї теми у Н. А. Некрасова і різними її гранями вже передбачав творчість О. Блока, поезію XX століття.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)