Громадянське звучання лірики М. Лермонтова

Вірші М. Ю. Лермонтова відомий літератор В. Ходасевич назвав “… поезією страждає совісті”. Совість поета чутливо реагувала на всі прояви несправедливості в російській суспільстві. З усією строгістю “судді і громадянина” Лермонтов оцінював події сучасної йому дійсності. Тривожна незадоволеність цим, мрія про краще майбутнє, спрага гармонійного людського буття – все це зливалося в бурхливому потоці його лірики. Думки про батьківщину неминуче породжували у поета і надії на її свободу. Так, у вірші “Прекрасні ви, поля землі

рідної…” він пише: І степ розкинулася ліловою пеленою, І так вона свіжа, і так рідня з душею, Як ніби створена лише для свободи… Пильно вдивлявся поет в життя селянської Росії. Він згадує села “в ранковому серпанку”, “купи хатин невеликих”, “балалайки звук народний”.

Цим же почуттям батьківщини дихають його вірші “Сонце”, “Два велетня”, “Романс” і багато інших. Слова “Там стогне людина від рабства і ланцюгів! ..” З вірша “Скарги турка” відносяться перш за все до положення простих людей у кріпосної Росії. Ці ж мотиви у вірші “Монолог”. Основна його думка – неможливість

в сучасному житті знайти застосування кращим людським якостям. До чого глибокі пізнання, жага слави, Талант і палка любов свободи, Коли ми їх вжити не можемо? Заради свободи народу поет готовий пожертвувати навіть своїм життям: За справу загальне, можливо, я упаду. Іль життя у вигнанні безплідно проведу… Саме в цьому бачив Лермонтов сенс свого життя, обов’язок громадянина і поета. У його ліриці часто звучать ноти самотності, розчарування і приреченості. Це не випадково: розквіт його творчості припадає на період “похмурого десятиліття”. “Все, що було тоді в Росії благородного і великодушного, вкрита рудниках або Сибіру”, – справедливо зауважив Герцен. В умовах жорстокого терору подібні настрої були цілком природні. Самотнім відчуває себе вітрило, що біліють далеко в море; дубовий листок, що відірвався “від гілки рідної”; сосна, яка росте на “північ від Санта Клауса” … Темницею називає поет миколаївську Росію. “Відчиніть мені в’язниці, дайте мені сяйво дня”, – вигукує він у вірші “В’язень”. Вірш “Прощай, немита Росія…” перегукується з пушкінським твором “Свободи сіяч пустельний”, де автор теж говорить про те, що народ звик до ярма і висміюючи і поки залишається глухим до голосів, що вимагає для нього волі. Рабське становище привчило його коритися силі.

Ліричний герой Лермонтова в тяжкий час кидає в обличчя улюбленої Батьківщини гіркий докір: Прощай, немита Росія, Страна рабов, країна панів, І ви, мундири блакитні, І ти, їм відданий народ. Але цей закид – всього лише форма вираження тривоги поета за свою батьківщину, а не презирливий розрив з ним. Звертатися до батьківщини “на ти”, як підтверджує історія, – право великих художників, а зовсім не прояв грубості і жовчі. Такі звернення можна зустріти майже у всіх великих російських поетів. У вірші “30 липня. – (Париж) 1830 року “Лермонтов, висловлюючи співчуття революції, пише:” Є суд земний і для царів “. А в “Новгороді” поет закликає декабристів зберігати мужність і подає їм надію: “Загине ваш тиран, як всі тирани гинули! ..” В одному із самих значних віршів поета “Батьківщина” Добролюбов побачив, як Лермонтов у своїх сподіваннях близький до свого народу. Ось уривок з цього вірша, що підтверджує правоту Добролюбова: Люблю вітчизну я, але дивною любов’ю! Не переможе її розум мій. Ні слава, куплена кров’ю, Ні повний гордого довіри спокій,

Ні темної старовини заповітні перекази Чи не ворушать в мені втішного мрій. Але я люблю – за що, не знаю сам – Її степів холодне мовчання, Її лісів безмежних колисання… Ні в ранніх творах Лермонтова, ні в інших російських поетів того часу громадянське почуття не досягає такої високої ясності, такий усвідомленості, як у цьому вірші. Говорячи про Лермонтова як про громадянина, треба згадати, що його завжди хвилювала доля сучасного йому покоління. Так, в “Монолозі” образ тих, чия юність нудилися “серед бур порожніх”, а “життя похмурі”, звучить докором існуючої дійсності. У “Думі” поет дорікає сучасників за душевний холод, за відсутність твердих переконань, за нездатність до дії, за творче безпліддя. До добра і зла ганебно байдужі, На початку терени ми вянем без боротьби; Перед небезпекою ганебно малодушних, І перед владою – мерзенні раби. Поезія Лермонтова дивно співзвучна нашому часу: вона бунтівна, неспокійна, сповнена почуттям громадянського обов’язку і свободи. Його вірші пронизані глибокими думками, зігріті великою любов’ю до батьківщини та свого народу. Духовний світ поета, його ідеали, несамовите прагнення до вьюшему досконалості не можуть не хвилювати сучасного читача.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Громадянське звучання лірики М. Лермонтова

Categories: Твори з української літератури

Links